Релігієзнавчий словник – Ч

Чадра – різновидність покривала, яке згідно з вимогами шаріату зобов'язані носити жінки-мусульманки.

Чаклунство – сукупність дій, пов'язаних з вірою в здатність окремих осіб (чаклунів) впливати надприродним чином на явища природи і долю людей, відвертати або накликати біду, передбачати майбутнє. Розрізняють чаклунство шкідливе і нешкідливе (знахарство). Для останнього властиве застосування як суто магічних дій і слів з метою впливу на психіку людини, так і використання засобів народної медицини.

Чалма – чоловічий головний убір, який розповсюджений серед мусульман; це кусок тканини, що обгортається навколо тюбетейки, фески, рідше – просто навколо голови. Вважається, що чалму носив сам Мухаммед.

Часослов – церковна книга, що містить псалми, молитви, пісні та інші тексти для щоденних богослужінь (крім текстів літургії). Призначений для півчих, церковних ченців.

Чернець (монах, самітній, відлюдний) – особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво й дала обітницю вести аскетичний спосіб життя самостійно в скиті або в монастирі згідно з монастирським статусом. Обряд постригу у ченців символізує зміну власного світського імені (смерть) і прийняття імені того чи іншого святого, а також відречення від земного грішного світу та входження в божественний світ новою людиною (народження). Існують різні ступені ченців; рясофор, малосхимник. великосхимник тощо. Вища церковна ієрархія – єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, священики, як правило, формуються з чернецтва.

Четьї-Мінеї – збірник «життєписів святих», повчань та інших релігійних текстів з поширенням їх на кожен день і місяць, за службами, що встановлено у православній церкві.

Чистилище – проміжна сфера, де перебувають душі померлих протягом року після смерті і спокутують свої гріхи. Очищення душ, які не обтяжені смертними гріхами, здійснюється в очищувальному вогні, що витлумачується богословами як муки совісті, каяття. Церква радить родичам і друзям покійного справляти в його пам'ять «добрі справи» – молитися за душу померлого, наймати служби і давати пожертвування на користь церкви, оскільки все це допоможе полегшити випробування душі. Доля душі померлого залежить не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних і близьких померлого.

Чудо – обов'язковий елемент будь-якої релігії. Це надприродна і незрозуміла подія, що виникає з волі Божої і порушує закони природи. Чудеса вражають уяву віруючих, їм приписується особливе значення в житті і долі людства, народів й окремих людей. Різноманітні легенди про чудеса включені до священних книг різних релігій (християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму). Вважається, що чудо є зовнішньою ознакою підтвердження істинності божественного об'явлення. Чудеса нерідко інсценувалися церквою з метою зміцнення релігійної віри. Розвиток наукових знань, впровадження у життя наукових відкриттів істотно підірвали віру в чудеса.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.