Дослідження проблеми маґдебурзького права в Україні не можна вважати повним без з’ясування юридичних аспектів його співвідношення з розвитком місцевого господарства, насамперед торгівлі, бо саме торгівля з давніх часів була більш ніж звичайним видом господарської діяльності, являючи собою вісь, навколо якої оберталося все міське життя. Поширення маґдебурзького права в українських землях сприяє подальшому торговельному розвитку міст. Справа в тому, що нерідко разом із наданням або підтвердженням права на самоврядування за маґдебурзьким правом тому чи іншому населеному пункту в привілейній грамоті щодо цього давався ще й дозвіл на організацію та проведення торгів і ярмарків. Подібне спостерігалося, зокрема, у містах Київщини за часів Речі Посполитої.

Важливе місце в маґдебурзькому праві займав інститут покарання за скоєний злочин. Кара визначалася штрафом, побиттям, окалічуванням злодія, вигнанням з місцевості проживання і нерідко смертю. Слід зауважити, що штраф в українських землях застосовувався досить часто ще за часів "Руської правди" і мав усеосяжний характер. За різні злочини тут існували різні види грошових відшкодувань. Платили у випадках пограбувань, заподіяння тілесних ушкоджень, розбоїв і навіть убивств. Практика штрафів не втрачає свого значення й пізніше. Разом із тим, приблизно з середини XVII ст. місцеві суди розпочинають активно застосовувати різноманітні болісні тілесні покарання, а саме биття киями, дуб’янцями, березинами тощо. Характерною ознакою цього виду покарання була його простота й одноманітність.

Судову владу в самоврядних містах маґдебурзького права обіймали маґістрати в складі ради й лави. Іноді при розгляді справ вони засідали разом. Проте рада була все ж таки більше адміністративним, ніж судовим органом. Головною судовою інстанцією вважалася лава на чолі з війтом, яка розглядала як цивільні, так і кримінальні справи. Незначні справи війт у присутності писаря міг розглядати й одноособово у будинку ратуші або навіть у себе вдома. Більш складні справи, які вимагали дослідження документів, допиту свідків і принесення присяги сторін, розглядалися у війтівсько-лавничих судах. Останні поділялися на поточні (judicium necessarium), що збиралися у зв’язку з потребою на вимогу громадян, і виложені (judicium expositium). Сесії виложених судів тривали два тижні кожна і проходили тричі на рік. Коло питань поточних і виложених судів: спадкові справи, дарування, боргові угоди, справи селян, які втікали "до вряду меского", тощо. У судовій практиці українських міст відомі випадки, коли розгляд справи розпочинав поточний суд, а закінчував виложений.

Згідно зі зразковими німецькими статутами в містах, які мали маґдебурзьке право, влада повинна була здійснюватися довічно обраними присяжними суддями (шеффенами) та радниками (ратманами) на чолі з бургомистрами (бурмистрами). Ратмани й бурмистри обиралися на один рік для вирішення адміністративних завдань. Проте мали вони і свій міський господарський суд. Функції шеффенів обмежувалися виключно судочинством. Суд шеффенів і ратманська рада складали маґістрат, який очолював фогт (vogt) (на думку деяких дослідників, фогт не входив до маґістрату, хоча останній йому підпорядковувався). Фогт відповідно до вимог маґдебурзького права мав обиратися.

Маґдебурзьке право було феодальним міським правом, яке виникло у ХІІ – ХІІІ ст. в німецькому місті Маґдебурзі й діяло в більшості середньовічних міст Німеччини. Містам, що його отримували, надавалося самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей. Воно також установлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного й кримінального права, правила судочинства й оподаткування, визначало діяльність купецьких об’єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо. Нове міське право з’явилося в німецьких містах після знайомства німецьких імператорів з італійськими містами під час військових походів. Імператор Оттон Великий заснував на Одеру, Ельбі й Заалі саксонські міста за звичаєм і зразком італійських міст. Багато міст виникали на місці проведення ярмарків і торгів. Такі місця позначалися покажчиком "Weichbild" (Wich, лат. vicus – поселення, укріплене місце). Згодом під словом "Weichbild" стали мати на увазі міське, насамперед маґдебурзьке, право.