Світові релігії. Буддизм. Походження буддизму
Найстарішою світовою релігійною системою є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (у VI-V ст. до н.е.) в Індії й набув поширення в більшості регіонів Азії, має послідовників в Америці й Європі. Оскільки в буддизмі не існує офіційної реєстрації своїх прибічників у зв’язку з певним обрядом посвяти, як, наприклад, це має місце у християнстві з обрядом хрещення, то сказати про вичерпну кількість буддистів досить важко. За різними джерелами на планеті проживає близько 300-400 млн. послідовників буддизму.
Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак’ямуні (пустельник з племені шак’їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з’явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім’я Гаутама).
Рід цей входив до племені шак’їв, яке жило за 500-600 років до н.е., у долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сиддхартхи – дружина правителя Майя (або Махамайя) – побачила одного разу уві сні, що в її бік увійшов білий слон, через певний час вона народила немовля, яке з’явилося на світ також незвичним шляхом (вийшло з боку матері), одразу зробило кілька кроків і подало клич, який почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Думбіні, розташованому нині на території Непалу, в 10 км на північ від індійського кордону. Цариця прямувала зі своєї столиці Капілавасту в батьківський дім. Боги піднесли новонародженому дарунки. Через сім днів після пологів мати померла.
Довідавшись про народження царського сина, палац повелителя шак’їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «прикмети величі», Асита розсміявся, а згодом заплакав. «Я сміюсь, – сказав він, – від радості, що спаситель з’явився на землю, і плачу від того, що мені не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу». Немовля назвали Сиддхартхою, що означає «той, що виконав своє покликання».
Однак повелитель не хотів втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховуючи від неї всі непривабливі сторони життя. Ще підлітком Сиддхартха вражав усіх своїми незвичайними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши зрілості, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім’ї було сповнене радощів, принад, щастя.
Проїжджаючи колісницею під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, Сиддхартха побачив вкритого виразками хворого чоловіка, згорбленого роками немічного діда, похоронну процесію і поглиненого в глибокі роздуми аскета. Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він довідався про властиві людині страждання. І тієї самої ночі крадькома залишив свій дім, щоб у пустельництві шукати шлях, який допоможе позбутися страждань.
Через раптове осяяння внаслідок довгого, глибокого споглядання Гаутама відкрив шлях до спасіння. Це було на березі річки Напранджани в містечку Урувілья, в сучасній Бух Боях-гайі. Сидячи під деревом, Сиддхартха пізнав «чотири благородні істини», тобто став Буддою.
Прийнято вважати, що сутність буддизму, з’ясована Гаутамою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним проповіді. В ній стисло подано вчення про «чотири благородні істини». Істини проголошують, що:
- життя є страждання;
- причина всіх страждань – бажання;
- страждання можна припинити позбавленням від бажань, «погашенням» останніх;
- слід вести доброчинне життя за законами «правильної поведінки» і «правильного знання».
Помер Будда у 80-літньому віці в Кушинагарі. За легендою, перед смертю він, лежачи під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятунку докладіть усіх зусиль!» Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Дату смерті Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще й як дату народження і прозріння, а тому називають її «тричі святим днем».
Святим Письмом буддистів є Трипітака (санскр. – три кошики) – збірник буддистської релігійної літератури, в якому зафіксовано викладене учнями Будди одкровення свого вчителя. Трипітака складалася протягом багатьох століть, набувши кінцевого оформлення на початку нашої ери. Вона має три частини (пітаки). Перша – Віная-пітака («кошик правил поведінки») містить правила, яких необхідно дотримуватись у буддизмі, зокрема в житті буддистських ченців. Друга – Сутта-пітака («кошик сутр»), де у формі притч, повчань, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів Ананди – улюбленого учня Будди викладається вчення останнього. Третє – Абхідхарма-пітака («кошик тлумачення вчення»), де розглядаються філософські, етичні проблеми, порушені самим Буддою. Канонічними книгами вважаються також Сутта-пітака – збірник поем про Будду і його учнів та Джатаки (від санскр. буквально- про попередні народження) – збірник розповідей, казок, легенд про 550 перероджень Шак’ямуні, що передували його останньому народженню на землі. Єдиною формою організації буддистів є монастирі, де ченці зобов’язані дотримуватись відповідного статуту, підкорятися загальним зборам сангхи та обраному настоятелю. Для вирішення основоположних проблем вірування буддисти збираються на свої собори (сангіті), яких від заснування і до сьогоднішніх днів було шість.
Джерело:
Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.