Економіка соціально-культурної сфери (СКС)

Економіка соціально-культурної сфери (СКС) – наукова дисципліна, яка вивчає економічні відносини СКС, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання нематеріальних, у т. ч. духовних, а також матеріальних благ, механізми цих процесів, форми й структури їх організації та управління. Економіка соціально-культурної сфери досліджує особливості вияву економічних законів, специфіку економічних закономірностей і категорій у цій сфері, загальні закономірності економічного розвитку п галузей, розробляє теоретичні основи й конкретні шляхи їх ефективного функціонування СКС – сукупність галузей і видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб індивіда та суспільства загалом у формуванні та вдосконаленні фізичних, культурних, духовних, інтелектуальних якостей. До неї належать охорона здоров'я, фізична культура і спорт, рекреаційне господарство, соціальне забезпечення, освіта, культура і мистецтво, релігія. Кожна з цих галузей має власні функціональні особливості їх поєднання в єдиний комплекс зумовлене спільністю призначення відтворення головного елемента національного багатства – гармонійно розвиненої, суспільне активної особистості.

В межах СКС на основі тіснішої функціональної спільності розрізняють лікувально-оздоровчі та культурно-освітні підкомплекси. Економіка соціально-культурної сфери виокремилась у самостійну галузеву економічну науку на початку 70-х XX ст. внаслідок прискореного розвитку видів діяльності, пов'язаних із формуванням людини, з одного боку, диверсифікації та інтеграції економічних знань – з іншого. Методологічною базою цієї дисципліни є економічна теорія, що розглядає економічні відносини в усіх сферах (у т. ч. соціально-культурній) господарського комплексу як ціле, виявляє їх специфіку в СКС як частини цілого. Економіка соціально-культурної сфери вивчає також відносини в галузях соціально-культурного призначення, досліджує механізм дії в них економічних законів та особливості їх використання у практиці господарювання. Вона є методологічною основою економік окремих галузей цієї сфери – економіки освіти, економіки культури та мистецтва, економіки охорони здоров'я, економіки фізичної культури і спорту та інших, предметом яких є економічні закономірності розвитку відповідних галузей, розробка раціональних шляхів і методів господарювання щодо конкретних умов кожної з них. Галузеві науки дають матеріал для з'ясування загальних тенденцій і закономірностей, розробки загальних принципів розвитку СКС загалом, що є теоретичною базою ефективного управління її окремими складовими. У межах економічної системи наук економіка соціально-культурної сфери також має тісні двосторонні зв'язки з функціональними дисциплінами, економіками галузей матеріального та інших галузей нематеріального виробництва. Спільність об'єкта дослідження зумовлює контакти науки з предметами, які вивчають навчально-виховну, культурно-освітню, лікувально-оздоровчу роботи з погляду їх змісту, форм і методів діяльності – педагогічними, медичними, мистецтвознавчими та іншими – потребує поєднання економічного аналізу з методами відповідних галузей знань. При дослідженні соціально-культурних явищ і процесів економіка соціально-культурної сфери застосовує загальнонаукові методи системного підходу, структурного аналізу і синтезу, математичні, статистичні, соціологічні, моделювання, балансовий, програмно-цільовий тощо. Економіка соціально-культурної сфери розглядає широкий спектр проблем, які можна об'єднати у кілька напрямів вивчення кадрових проблем комплексу – підготовки розстановки кадрів, їх відповідності потребам, ефективності використання, створення умов для зростання кадрового потенціалу тощо, дослідження матеріально-фінансових проблем комплексу – потреб в основних та оборотних фондах, руху матеріальних та грошових засобів, що виділяються суспільством на розширене відтворення робочої сили через галузі СКС, ступеня задоволення потреб відповідно до ресурсів, можливостей пошуку шляхів зміцнення матеріально-технічної бази закладів тощо, аналіз територіальної організації СКС залежно від впливу сукупності факторів, передусім населення і розселення. Як об’єкт економічного аналізу СКС характеризується певними особливостями, що пояснюються специфікою праці в ній. Праця зайнятих у галузях цієї сфери має своєрідний предмет впливу – людину. Результати професійної діяльності виявляються у зростанні освітнього рівня людини, її духовної культури, кваліфікаційних характеристиках, удосконаленні фізичних даних. Матеріальні умови праці в СКС не визначають змісту праці, відіграють у трудовому процесі допоміжну роль, оскільки не є безпосередніми засобами створення нематеріальних благ. Провідна роль належить живій праці, що характеризується високим інтелектуальним змістом, творчим характером, індивідуальною спрямованістю, особистісним впливом і меншою мірою піддається механізації та автоматизації. Розширення діяльності й поліпшення якості роботи забезпечується передусім за рахунок збільшення кількості працюючих, запровадження прогресивних методів організації трудового процесу. Так, у 1965 в Україні на СКС припадало 11,8% зайнятих в усіх сферах економічної діяльності (у т. ч. науки й наукового обслуговування), в 1975 – 14,5, у 1985 – 16,4 у 1995 – 17,3% інноваційні процеси позначаються в цій сфері на інтелектуалізації людського елемента праці, підвищують його ефективність. Носіями змісту благ, що створюються в закладах СКС, є нематеріальні послуги. З одного боку, це сама діяльність, а з іншого – результат трудової діяльності у вигляді корисного ефекту. Вони мають "чистий" вигляд, тобто не уречевлюються в товарах, не накопичуються у формі матеріального багатства. Такі послуги невіддільні від свого джерела, непомітні до моменту придбання, непостійні за якістю (коливається в широкому діапазоні залежно від виробника, часу та місця надання), не утворюють запасів, їх виробництво і споживання збігаються в часі й просторі. Нематеріальні послуги в ринкових умовах набувають вартісної форми і є предметом купівлі-продажу. Ринок послуг нематеріального характеру підпорядковується загальним законам капіталістичної ринкової економіки, але має власну специфіку територіальну сегментацію і локальний характер, значну швидкість обороту капіталу (через порівняно короткий цикл відтворення), переважання малих і середніх об'єктів, велику чутливість послуг до ринкової кон'юнктури, індивідуальність і нестандартність багатьох послуг і технологій, обмежений характер підприємницької діяльності та чистої конкуренції внаслідок регулювання державою найбільш соціальне значущих послуг тощо. 3 позицій системного підходу СКС являє собою цілісну сукупність функціонально пов'язаних закладів і установ, що характеризується внутрішньою впорядкованістю, організацією та структурою і має конкретну цільову спрямованість – обслуговувати спектр соціально-культурних потреб людини. Економічні відносини цієї сфери охоплюють взаємозв'язки на макрорівні (відносини СКС з суспільством, державою, економікою загалом, матеріальним виробництвом, його галузями тощо), на рівні самої СКС (відносини її компонентів та елементів), на рівні галузі (відносини установ і закладів), на мікрорівні (відносини установи, закладу, їх підрозділів). Визначальними для системи є зв'язки з населенням – суб’єктом споживання результатів праці. Населення формує попит, визначає номенклатуру послуг, вимоги до їх якості тощо. Результати спільної діяльності дещо відмінних за своїм призначенням видів обслуговування є якісно новий стан людської особистості. Важливе значення мають зв'язки СКС з іншими галузями і сферами економіки, передусім з матеріальним виробництвом, що має двосторонній характер її вплив на галузі народногосподарського комплексу здійснюється через кваліфікаційні характеристики й фізичні можливості працівників. Матеріальне виробництво забезпечує СКС матеріальними умовами праці (основними невиробничими фондами), персонал – предметами споживання. Його розвиток визначає обсяги надходжень до бюджету, що є переважним джерелом фінансування цієї сфери. В суспільстві СКС виконує соціальні (пов'язані з формуванням людини) та економічні (пов'язані з впливом на ефективність виробництва) функції. Розвиток кожної з галузей СКС описує низка техніко-економічних і організаційних параметрів, які можуть бути виражені в натуральній і вартісній формах. Це показники матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу і діяльності закладів. Виходячи з цільової спрямованості галузей, їх фактичний стан відображає розрахунок названих величин на певну кількість населення (1 жителя, 1 тис. жителів, 10 тис. жителів). Відношення фактичного розвитку до встановленого базису (у відсотках, балах, умовних одиницях) оцінює рівень розвитку галузі. Базисними можуть бути нормативні, середні або екстремальні показники найбільшого ареалу. Найінформативнішим базисним показником є величина попиту населення на послуги СКС. Важливий критерій рівня розвитку соціально-культурного обслуговування – доступність послуг для населення, що має територіальний, часовий, вартісний та нормативний аспекти. Оцінка рівня розвитку СКС загалом здійснюється за допомогою комплексного показника, що інтегрує інформацію про всебічний розвиток кожної з галузей і обчислюється методом зведення відносних величин. Узагальнюючою характеристикою результативності СКС, що виражає відношення величини наданих послуг до витрат суспільної праці, є соціально-економічна ефективність її соціальна складова описує переважно цільовий зріз ефективності й оцінюється ступенем задоволення потреб окремого індивіда, колективу, соціальної верстви, суспільства загалом у послугах відповідних галузей і важко піддається кількісному виміру. Економічна складова характеризує ресурсний аспект функціонування СКС, пов'язаний із засобами досягнення соціальних цілей. Вона знаходить відображення в традиційних параметрах продуктивності праці, фондоозброєності праці, ефективності використання трудових ресурсів, фондовіддачі, відтворення основних фондів, ефективності використання матеріально-технічної бази тощо. Одним із напрямів підвищення ефективності СКС є удосконалення її територіальної організації – сукупності процесів просторового сполучення соціально-культурних галузей і форм їх територіальних поєднань. До основних закономірностей територіальної організації сфери належать динамічно пропорційне щодо населення і збалансоване з його потребами розміщення об'єктів, територіальна доступність об'єктів для населення та комплексоутворення різних видів обслуговування в межах поселення для задоволення потреб його жителів, оптимальне поєднання великих спеціалізованих і дрібних закладів і установ, територіальна ієрархія об'єктів, центрів і систем обслуговування тощо. В основу територіальної організації обслуговування населення в Україні покладено принцип ступінчастості, згідно з яким потреба в одержанні послуг реалізується за умови пересування споживача в системі центрів по щаблях – від нижчого до вищого. Подальшим його розвитком є функціональний принцип, згідно з яким об'єкти розміщуються поблизу основних місць життєдіяльності людини – роботи, відпочинку, суспільної діяльності тощо, – а не лише проживання. Ефективне розміщення закладів і установ СКС має узгоджуватися з економічним, соціальним та екологічним критеріями. В соціальному плані локалізація об'єктів повинна максимально задовольняти потреби населення в обсязі, якості, повноті набору, доступності послуг, в економічному плані – відповідати найефективнішому використанню ресурсів, в екологічному – не заподіювати шкоди довкіллю.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.