Економікс

Економікс – суспільна, економічна наука про використання обмежених економічних ресурсів або управління ними для максимального задоволення необмежених матеріальних потреб людей та суспільства загалом. За визначенням Дж. Робінсон, економікс аналізує людську поведінку як співвідношення між певними цілями та обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості застосування.

Економікс є теоретичною базою бухобліку, фінансів, маркетингу, менеджменту та інших конкретних економічних наук. Найтісніше економікс пов'язана є економетрикою, а також з історією соціологією, політологією, культурологією, психологією, етнографією, антропологією оскільки, за словами Дж. Кейнса, жодна риса людської натури чи створених людьми інститутів не повинна бути поза увагою економістів.

Стрижень економікс – проблема оптимальності, ефективності, результативності виробництва, розподілу, обміну та споживання, пошук шляхів збільшення внеску кожного індивіда або економічного суб’єкта в результативність суспільного виробництва, зближення економічних інтересів для прискорення економічного прогресу.

Економікс складається з мікро- та макроекономічного аналізу.

Мікроекономіка вивчає економічний вибір, який роблять малі економічні одиниці – домогосподарства, фірми, урядові агентства. Вона аналізує закономірності попиту, пропозиції та ціни на мікроринках, включаючи ринки галузей та їх взаємозв'язок. Важливими структурними складовими мікроекономіки є теорія поведінки споживача, фірми в умовах чистої та монополістичної конкуренції, олігополії та монополії, теорія суспільного вибору. В основі більшості мікроекономічних моделей – положення неокласичного синтезу, сформульовані А. Маршаллом, що ґрунтуються на зрівноваженому аналізі граничних витрат та результатів як величин приросту. Це дає змогу використовувати математичні методи та електронно-обчислювальну техніку в економічних розрахунках. На відміну від зрівноваженого аналізу, що пов'язаний з вивченнями економічних процесів та величин в «ідеальних умовах, передусім за рівноваги попиту і пропозиції», незрівноважений аналіз як в мікро-, так і в макроекономіці складніший, менше розроблений й існує поки що фрагментарне.

Предмет макроаналізу – закономірності функціонування економіки загалом, кругообороту ресурсів, продуктів та доходів за допомогою дослідження формування, розподілу та використання валового національного продукту, національного доходу. Становлення макроекономіки пов'язане з іменем Дж. Кейнса, який у 30-х XX ст. теоретично обґрунтував необхідність державного регулювання на національному ринку передусім за рахунок підтримання сукупного попиту. В центрі уваги макроекономіки – умови встановлення загальної рівноваги, забезпечення оптимального співвідношення між заощадженнями, інвестиціями та споживанням, доходами та витратами, сукупним попитом та сукупною пропозицією. На рівні національної економіки з урахуванням зовнішньоекономічних зв'язків досліджуються проблеми впливу дискреційної та недискреційної державної політики, регулювання грошового обміну, безробіття, інфляції, ділових циклів, дефіциту державного бюджету та державного боргу. Альтернативою кейнсіанським підходам тривалий час був монетаристський напрям макроекономічних досліджень, започаткований у 50-х XX ст. М. Фрідменом. В його основі – неокласичні погляди на механізм саморегулювання ринкової системи, обґрунтування неефективності прямого державного втручання б економікс, особливо через експансію державних видатків, що породжує в перспективі стагфляцію. Допускається лише регулювання економічними методами передусім через визначення обсягів грошової маси та темпів її зростання, що впливає на обсяги національного виробництва, зайнятості та рівень цін.

Сучасному етапу характерне деяке зближення позиції кейнсіанців та монетаристів щодо ролі ринку і держави у підтриманні загальної рівноваги. Значний вплив має «нова неокласична школа», що сформувалася на основі теорії раціональних очікувань та теорії економіки пропозиції.

Розрізняють позитивну і нормативну економікс. Позитивна економікс досліджує причини й наслідки економічних явищ. Нормативна економікс стосується якісного вибору економічної політики та її конкретних варіантів, у т.ч. оціночних суджень про справедливість, тому значною мірою ґрунтується на експертних оцінках. З часом межі між; мікро-та макроекономічними дослідженнями стираються. Мікро- та макромоделі, незважаючи на їх спрощеність та умовний характер, є основою прогнозування і програмування економіки. Особливо важливу роль відіграють моделі економічної політики (моделі рішень), методологія яких розроблена Р. Фрішем та Я. Тінбергеном. За адміністративно-командної системи досягнення світової економічної науки, як правило, розглядалися, але відкидалися з ідеологічних міркувань. Натомість як в теорії, так і в практиці панував витратний підхід, застарілі догми про природу ринку та плану, про випереджаюче зростання першого підрозділу суспільного виробництва тощо. Тотально одержавлена планова економіка не потребувала і не піддавалась об'єктивному науковому аналізу та регулюванню. Висновки і рекомендації економістів щодо тенденцій розвитку економіки, які не відповідали керівним настановам, ігнорувалися, а їх автори переслідувалися. Наслідком став занепад радянської, втчи української, економічної науки, глибока економічна криза. Перехід української економіки до регульованого ринку, а з погляду формаційного підходу – до капіталізму вимагає глибокого вивчення здобутків економікс та застосування їх у практиці мікро- та макроекономічного аналізу й регулювання. Передусім необхідно перейти до оцінки діяльності підприємств на основі економічних, а не лише бухгалтерських витрат виробництва, завершити перехід до системи національних рахунків, обґрунтованого використання як кейнсіанських, так і монетаристських рецептів регулювання для щонайскорішого виходу української економіки з кризового стану, оздоровлення грошового обігу, скорочення вимушеного безробіття тощо. Водночас економікс перевантажена графіками, схемами, математичними моделями, що свідчить про дефіцит якісного аналізу, пізнання при-чинно-наслідкових та сутнісних зв'язків (передусім у відносинах власності), в ній еклектично представлені численні школи, багатьом з яких властивий монополізм думок, кон'юнктурний характер, стереотипи, що значною мірою позбавляє її критеріїв методологічності, теоретичності, відповідності реаліям довготермінової практики, доцільності формування гнучкого економічного мислення тощо. Крім того, в економікс замість аналізу економічних відносин між людьми з приводу привласнення певних об'єктів власності, досліджуються відносини людини і цих об'єктів, що значною мірою позбавляє економікс ознак теорії.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.