Енергоозброєність праці
Енергоозброєність праці – забезпеченість живої праці енергетичними потужностями (тепловою, електричною, механічною енергією та ін.) всіх видів. Замінюючи фізичну силу людини, енергоозброєність праці значно підвищує продуктивність праці, створює умови для її зростання, сприяючи розвитку НТП впровадження його досягнень у виробництво. Як статистико-економічний показник енергоозброєності праці розкриває зв'язок витрат усіх видів енергії у виробничому процесі з кількістю робітників або витратами праці робітників, які ці енергетичні потужності використовують.
Розрізняють потенційну і фактичну енергоозброєність праці.
Потенційну енергоозброєність праці (або т.зв. енергоозброєність робітників) характеризує коефіцієнт, що визначається як відношення сумарних енергетичних потужностей підприємства (двигунів машин і механізмів, електроапаратів тощо) станом на певну дату до кількості робітників найбільшої за чисельністю зміни. Коефіцієнт показує, скільки кВт енергетичних потужностей припадає на одного закріпленого за найбільшою зміною робітника. Оскільки з певних причин наявні енергетичні потужності можуть не використовуватися повною мірою, коефіцієнт називають потенційним.
Фактична енергоозброєність праці визначається відношенням фактично спожитої на підприємстві за певний період (як правило, за рік) кВт механічної та електричної енергії сумарної енергії до:
- середньоспискової кількості робітників в тому ж періоді (у сільському господарстві – середньорічної потужності всіх енергетичних установок у кінських силах до середньорічної кількості зайнятих безпосередньо у виробництві);
- фактично відпрацьованої робітниками кількості людино-днів, людино-годин.
Таким чином, перший коефіцієнт показує, скільки кВт сумарних енергетичних потужностей використав один середньосписковий робітник, а другий – скільки сумарних енергетичних потужностей використовував робітник в середньому за робочий день або годину праці в досліджуваному періоді. На величину другого коефіцієнта не впливають зміни у тривалості робочого дня чи тижня. Тому його вважають точнішим. Статистика визначає не лише сумарну енергоозброєність праці, а й її складові витрати палива на технологічні (споживається у промислових печах) та енергетичні (споживається для нагрівання котлів, у двигунах внутрішнього згоряння) потреби.
Виділення окремих складових із загальних енергетичних витрат та їх порівняння з ними дає можливість здійснювати енергоекономічну класифікацію виробництва, тобто розрізняти його за енерго-, паливо-, тепло-, електромісткістю. В Україні щорічно споживається до 300 млн. т умовного палива, тобто понад 6 т на кожного жителя, що відповідає обсягам споживання енергоносіїв у розвинутих країнах світу. Проте питома вага витрат на одиницю валового внутрішнього продукту приблизно в 6 разів вища, що зумовлено насамперед значним відставанням України в розвитку технологічного способу виробництва, а також домінуванням витратного механізму господарювання.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.