Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці – це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються через міжнародну торгівлю.

До промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на природній основі – відмінностях між різними країнами у природно-кліматичних умовах, сировинних ресурсах, географічному положенні та ін. Процес його становлення зумовлений переходом від мануфактури до великої машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовольства, а вивозити – промислові вироби, яких було більше, ніж для задоволення національних потреб. В період розвитку колоніальної системи більшість слаборозвинутих країн поставляла на світовий ринок одну або дві, переважно сировинні, культури, що означало монокультурну спеціалізацію. Формою реалізації міжнародного поділу праці були дво- і тристоронні торговельні зв’язки. Після промислової революції міжнародний поділ праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил, особливостей економічного розвитку країни чим він вищий, тим різноманітніші й глибші форми зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Нерідко в літературі міжнародний поділ праці зводиться до міжнародної спеціалізації. Такий підхід свідчить про ототожнення двох різних економічних категорій (міжнародного поділу праці і міжнародної спеціалізації), і одна з них, таким чином, є зайвою. Однак ці категорії ототожнювати неправомірно. Згідно з науковим тлумаченням кожної з них, міжнародний поділ праці є складнішою (місткішою) категорією і охоплює міжнародну спеціалізацію як одну з найважливіших складових (інша складова – міжнародна кооперація).

Існують три основні форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці 1) загальна, 2) часткова, 3) одинична. Загальна форма міжнародного поділу праці – поділ праці за родами і сферами виробництва сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості. Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма міжнародного поділу праці – поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма міжнародного поділу праці – спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару.

Розрізняють міжгалузеву та внутрігалузеву міжнародну спеціалізацію. Міжгалузева – зосередження певних галузей виробництва в окремих країнах і відсутність низки інших галузей. Так, багато слаборозвинутих країн раніше спеціалізувалися здебільшого на виробництві сировини (мінеральної та сільськогосподарської), окремих видів продовольства. Для розвинутіших країн цей вид спеціалізації властивий передусім для відносно невеликих (за розмірами території та кількістю населення) країн у період до Другої світової війни (Бельгія, наприклад, спеціалізувалася на виплавці чавуну і сталі, Голландія і Данія – на виготовленні сільськогосподарської продукції). З часу розгортання НТР інтенсивно розвивається внутрігалузева міжнародна спеціалізація, яка охоплює передусім розвинуті країни її форми – предметна, подетальна, коопераційна і типорозмірна.

Предметна спеціалізація – випуск у країні певних видів продукції окремої галузі. Японія, зокрема, спеціалізується передусім на виробництві побутової електронної апаратури, завоювала більшу частку внутрішнього ринку США. Подетальна спеціалізація – зосередження випуску комплектуючих виробів, вузлів і деталей (як частин кінцевого продукту) на заводах окремої країни. Так, англійська компанія «Роллс Ройс» спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у США та інших країнах Поопераційна спеціалізація – спеціалізація не на виробах, а на певних видах робіт (видобуток сировини, ливарне виробництво, штампування, складання). Львівське акціонерне товариство «Електрон», наприклад, збирає телевізори з деталей, які випускають німецька компанія «Філіпс» та фірми деяких інших країн. Типорозмірна спеціалізація – спеціалізація країн на виробництві певних готових товарів окремого типу США, зокрема, спеціалізуються на випуску потужних гусеничних тракторів, Німеччина – колісних тракторів малої потужності, Англія – тракторів середньої потужності На відміну від міжнародної спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції й здійснюється, як правило, на основі міжурядових угод за участю компаній, організацій та ін.

Міжнародна науково-виробнича кооперація передбачає спільну розробку важливих науково-технічних проблем (наприклад, освоєння космосу) обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау, обмін ученими та ін.. Завдяки участі в міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, зумовлені вибором нею форм спеціалізації та кооперування виробництва, які найбільшою мірою відповідають: 1) її природним умовам, 2) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил (передусім особистісного фактора і техніки), національним затратам праці, що визначаються з урахуванням, з одного боку, витрат на виробництво товарів, які країна виробляє і які обходяться їй відносно дешевше, а з іншого – витрат на виробництво товарів, які у разі відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їй дорожче при організації власного виробництва.

Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі промислово розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5-2 рази.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.