Збагачення праці

Збагачення праці – якісно нова форма організації праці, яка передбачає зростаючу зацікавленість людини-працівника у збагаченні змісту самого процесу праці. Широко впроваджується в розвинутих країнах світу з часу розгортання НТР. Зумовлена дією закону переміни праці закону зростання потреб, поглибленням суперечностей закону суспільного поділу праці в одиничній формі, зростанням професійно-освітнього рівня працівників, їх вимогами та ін.

Збагачення праці передбачає відмову від принципів тейлоризму (роздрібнення операцій і жорсткої регламентації рухів кожного працівника тощо), виконання кожним робі шиком дедалі більшої кількості операцій, вибір різних варіантів виконання робіт, посилення його самостійності, особистої та колективної відповідальності, оптимальне поєднання індивідуальної та колективної систем оплати праці та ін. Так, на підприємствах компанії «Філіпс» телевізори збирають окремі бригади робітників які самостійно встановлюють ритм роботи конвеєра, відповідають за виконання певного циклу операцій. На заводах автомобільної компанії «Вольво» робітники мають право поліпшувати організацію своїх робочих місць, встановлювати час виходу на роботу при збереженні загальної тривалості робочого дня, здійснювати ротацію робочих місць, обирати бригадирів, контролювати якість виробленої продукції та ін. Збагачення праці за сучасного капіталізму за своїм соціально-економічним змістом має суперечливий характер. З одного боку, воно сприяє зростанню значущості, престижності найманої праці, розвитку організаторських розумових здібностей працівника формуванню робітника нового типу. З іншого – є експлуатацією організаторських здібностей людини, трудового колективу, привласненням власниками засобів виробництва нових джерел додаткової вартості, що виникає внаслідок синергічного ефекту від взаємодії більш зацікавлених у результатах праці найманих працівників із засобами праці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.