Економічний догматизм

Економічний догматизм (гр. dogma – усталена думка, положення) – антидіалектичне, позаісторичне розуміння економічної теорії та її окремих елементів (понять, категорій і визначень) як незмінних.

Гносеологічні корені економічного догматизму – метафізичний метод пізнання і мислення, відірваність економічної теорії від практики, абстрагування від принципу історизму в дослідженні економічних явищ і процесів.

Класові корені економічного догматизму – обстоювання інтересів класів і соціальних груп, форм власності, які перестали відповідати (цілком або частково) потребам розвитку продуктивних сил.

З гносеологічної точки зору економічний догматизм зумовлений насамперед незнанням і невмінням застосовувати закон єдності і боротьби протилежностей (або принцип суперечності) в економічній теорії, ототожненням речового змісту будь-якого економічного явища і процесу з його соціально-економічною формою. Так, речовим змістом капіталу є засоби виробництва, гроші тощо. На підставі цього західні економісти стверджують, що капітал існує на всіх етапах розвитку людства, що лук і стріли в руках первісного мисливця були капіталом. При цьому ігнорується соціально-економічна форма цієї категорії – той факт, що засоби виробництва лише тоді стають капіталом, коли вони є знаряддям привласнення чужої праці, засобом експлуатації. В останньому випадку капітал відображає відносини власності (привласнення) між капіталістами і найманими працівниками і перестає бути «вічною» категорією. Навіть за сучасного капіталізму засоби виробництва на народних підприємствах не є засобом експлуатації, а отже, й капіталом.

Чимало економічних стереотипів у науці зумовлено невмінням застосувати принцип суперечності у процесі вивчення сутності людини, зокрема чіткого розмежування її біологічної й соціальної сторін та існування відповідних форм власності в сучасній економічній системі. З біологічного погляду людина – природна істота, наділена силами природи (мускульною, нервовою, емоційною енергією тощо). Цій стороні сутності людини найбільше відповідає приватна трудова власність, що означає власність окремої особи, максимум сім'ї на той чи інший об'єкт привласнення (засоби виробництва, цінні папери тощо). З соціального погляду людина – сукупність суспільних відносин (економічних, політичних, культурних, правових тощо). Як соціальній істоті їй найбільше відповідають колективні форми власності, що не виключають приватної, але вона відіграє допоміжну роль. Так, для трудового колективу найважливішими є загальні показники його діяльності – рентабельність виробництва, величина прибутку тощо. Для суспільства загалом важливу роль відіграє державна власність, плюралізм форм власності. Проте прихильники економічного догматизму сутність людини ототожнюють лише з її біологічною стороною, внаслідок чого догматично тлумачиться приватна власність – як домінуюча форма сучасної економічної системи, вічна основа виробництва в будь-якій суспільно-економічній формації. Антиісторичний підхід у цьому випадку полягає в тому, що на певному етапі розвитку суспільства (наприклад, розпад рабовласницького і формування феодального устрою) уже був період, коли приватна власність домінувала. Але щодо потреб розвитку продуктивних сил, соціально-економічного прогресу вона не була його найбільш адекватною суспільною формою.

Економічний догматизм в сучасних умовах виявляється в обстоюванні таких властивостей вільної ринкової економіки, як вільна конкуренція, вільне ціноутворення, вільний ринок тощо. Такий тип ринкових відносин існував на попередніх етапах розвитку капіталістичного способу виробництва і в розвинутих країнах світу остаточно перестав існувати під час кризи 1929-33. Цей тип економіки означає, що ядром господарського механізму є ринкові важелі, а державі, державному регулюванню відводиться другорядна роль. Такої економіки нині у розвинутих державах світу не існує, там має місце оптимальне поєднання ринкових важелів управління економічною системою з державним регулюванням, а останнє стало ядром господарського механізму. Це – змішана економіка. Але представники економічного догматизму, як і 100 років тому, стверджують, що найадекватнішою моделлю соціально-економічного розвитку сучасного суспільства є ринкова економіка. Це означає перетворення цієї категорії на одну з догм економічної теорії. Іншими поширеними догмами є твердження про наявність за сучасного капіталізму лише приватної та суспільної власності, про фізичну продуктивність засобів виробництва, про суспільну природу державної власності. У колишньому СРСР економічними догмами були чимало положень праць представників марксизму-ленінізму положення К. Маркса і Ф. Енгельса про несумісність соціалізму з приватною власністю(без розмежування її на трудову приватну і капіталістичну приватну власність), з товарно-грошовими відносинами, про абсолютне переважання державної власності (підтримане Леніним) та ін. Деякі з цих догмактивно втілювалися в життя (наприклад, про абсолютний пріоритет державної власності), що стало вагомим чинником соціально-економічної кризи в СРСР та його розпаду.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.