Вартість виробництва

Вартість виробництва – вартість, яка формується на основі виробничих відносин у процесі безпосереднього виробництва і є втіленою у продукті абстрактною працею. Вартість виробництва – найбільш абстрактна форма вартості товару, що виражає саму сутність цієї категорії. Вартість виробництва формується на основі відносин виробництва, але в своєму русі проходить усі чотири стадії кругообороту продукту: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

У сфері виробництва відбувається облік праці, витраченої на виготовлення товару, і формування його вартості. У сфері обігу реалізується створена на підприємстві вартість. У сфері розподілу грошова виручка від реалізації продукції розподіляється так, щоб відновити спожиті фактори виробництва і продовжити виготовлення нових товарів. У споживанні виготовлені товари використовуються як засоби виробництва або предмети споживання. При цьому дуже важливим є функціонування виробничих відносин між людьми на основі праці. Саме на такій основі здійснюється виробництво продукції, тому відповідно до неї повинно відбуватися і споживання цієї продукції, тобто обмін і розподіл, які пов'язують виробництво і споживання, мають забезпечити доставку продукту від виробника до споживача відповідно до витрат праці. Це можливо лише в тому раті, коли розподіл продуктів здійснюватиметься відповідно до кількості й якості витраченої праці, а обмін – на еквівалентній основі. Тоді у сфері споживання буде спожито продуктів стільки, скільки їх було вироблено, тобто між ними встановиться пряма залежність. Але головною стадією в цьому кругообороті товару є виробництво, зокрема точний облік витрат праці і формування вартості товару. На всіх інших стадіях відбувається реалізація цієї вартості. У виготовленні продукту беруть участь два фактори виробництва – робоча сила і засоби виробництва, але неоднаковою мірою. Вартість створюється тільки витратами праці. Отже, її може створювати тільки робоча сила. Засоби виробництва вартості не створюють, оскільки вартість – це не просто витрата енергії, а передусім відносини між людьми, що виникають у процесі виробництва. Але засоби виробництва також створені людиною і мають вартість. Якщо припустити що виробник сам створює їх, то вся його праця щодо виготовлення продукту (q) поділяється на два етапи: 1) створення засобів виробництва (q1) і 2) створення за допомогою них цього продукту (q2): w=q=q1+q2. Перші витрати праці – це вартість засобів виробництва і щодо самого процесу виготовлення товару є вже уречевленого в них працею (c), другі – жива праця, що функціонує в момент виготовлення товару, а тому створює нову вартість (q2). Вона на основі єдності цих факторів у процесі виробництва долучається до вартості засобів виробництва. Тому вартість виготовленого продукту становить: w=c+q2 і є уречевленою у ньому працею. Отже, вартість засобів виробництва – це додаткові щодо безпосереднього процесу виробництва товару витрати праці. Ця праця є додатковою навіть тоді, коли засоби виробництва виготовлені на основі суспільного поділу праці, оскільки виробник повинен створити вартість, потрібну для придбання цих засобів виробництва. Тому їх вартість завжди виступає як нагромаджена додаткова праця. Усяка створена вартість, утчи вартість засобів виробництва, повинна бути реалізована і якщо формою засобів виробництва є виготовлений товар, то вона реалізується як вартість будь-якого товару. Водночас ці товари потрібні для того, щоб поряд з живою працею взяти участь у виготовленні продукту. Тому реалізація цієї вартості відбувається вже у внутрішньогосподарському обороті через перенесення її на вартість виготовленого продукту в міру споживання цих засобів виробництва. Отже, перенесення вартості спожитих засобів виробництва на новостворений продукт слід розглядати не як механічний, чисто обліковий засіб, а як процес реалізації вартості засобів виробництва у внутрішньогосподарському обороті. Відтак до цієї вартості додається новостворена вартість, і вони реалізуються у вартості виготовленого товару на ринку. Якщо стосовно засобів виробництва розроблена більш-менш задовільна методика перенесення їхньої вартості на новостворений продукт, то щодо робочої сили створення вартості живою працею такої методики не існує. А тому величина створеної вартості на підприємстві не визначається. Виходячи з того, що за робітна плата за своєю сутністю передусім є модифікованою вартістю продукту праці робітника (v=g-m) і нараховується відповідно до кількості й якості витраченої праці, то величину створеної вартості з певним наближенням можна визначити за допомогою цієї категорії (g=v+m). З певним наближенням тому, що заробітна плата нараховується, крім витрат праці, ще й з урахуванням інших факторів. Але прибуток (чистий дохід) також не придатний для такої методики, оскільки є не створеною, а реалізованою додатковою вартістю, а тому залежить від рівня цін, політики держави в галузі ціноутворення і розподілу додаткової вартості. Величину додаткової вартості визначають за допомогою норми додаткової вартості: m'=m?100/v, звідси m=m'?v/100. Норма додаткової вартості вказує частину новоствореної вартості, яку повинен віддавати у розпорядження підприємства і держави кожен виробник, тому вона є більш-менш сталою величиною і визначається на основі співвідношення v+m, взятого нарівні всього суспільства. Слід розробити науково обґрунтовану методику визначення величини вартості товарів, які виробляють підприємства, оскільки це має важливе значення для визначення суспільної вартості товару, цін і цінової політики суспільства.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.