Засоби виробництва

Засоби виробництва – сукупність предметів праці та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. До предметів пращ відносять те, що підлягає відповідній обробці під час виробництва, на що фактично спрямована безпосередня праця людини предмети природного походження (вугілля, руда, нафта, природний газ та інші корисні копалини) і предмети, до яких уже була застосована людська праця й які внаслідок цього стали певною сировиною (метал, кокс, бавовна, пряжа).

В умовах НТР у 90-х XX ст. вплив на предмети праці дедалі більшою мірою здійснювався через диспетчерські пункти, комп'ютери. У сучасному виробництві предметами праці переважно стають продукти попередньої праці. З розгортанням НТР створюється реальна можливість впровадження у виробництво якісно нових предметів праці, які в плюють у собі нові прогресивні властивості, наприклад композитні матеріали. Проте первинною основою предметів праці була і є природа. Друга складова засобів виробництва – засоби праці річ або кілька речей, які людина використовує у процесі праці для перетворення предметів праці відповідно до своїх потреб. Ступінь розвитку засобів праці свідчить про технічний рівень виробництва. В сучасних умовах засоби праці поповнюються керуючими пристроями, автоматизованими системами, комп'ютерними центрами, диспетчерськими пристроями, які позитивно впливають на зміну техніко-технологічних процесів виробництва (див. Засоби праці). Вища форма засобів праці – техніка, зокрема автоматизована. Таким чином, предмети праці та засоби праці становлять в процесі взаємодії цілісну систему і виступають як засоби виробництва. Розрізняють активні та пасивні засоби виробництва. В економічній теорії однозначної оцінки засобів виробництва не існує. Марксистська політекономія вивчає засоби виробництва щодо соціально-економічної форми їх присвоєння, а також відповідного впливу на умови праці та становище робітника у виробничому процесі, стверджує, зокрема, що засоби виробництва у руках капіталіста є засобом експлуатації найманих працівників. Критики цієї теорії аналізують засоби виробництва залежно від їх ефективного використання, зниження матеріальних витрат на одиницю продукції, забезпечення її високих споживчих властивостей, інших параметрів, властивих регульованій ринковій економіці, й ототожнюють засоби виробництва у всіх суспільно-економічних формаціях з капіталом. Такий підхід враховує лише речовий зміст капіталу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.