Адміністративно-правові гарантії реалізації принципу публічності

Адміністративно-правові гарантії реалізації принципу публічності в кримінальному процесі полягають у законодавчому встановленні адміністративної відповідальності за порушення вимог кримінально-процесуального закону в частині реалізації цього принципу. Законодавець визнає ці порушення не суспільно небезпечними, а шкідливими для публічних інтересів, що реалізуються під час провадження в кримінальній справі. Це означає, що наслідки таких порушень є не настільки значними, щоб гарантувати недопущення їх за допомогою кримінально-правових норм.

Більшість із правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, частково пов'язані з кримінально-правовими заборонами. Так, якщо кримінальним законом передбачено відповідальність свідка за відмову від давання показань або давання завідомо неправдивих показань органу дізнання, слідчому, прокурору, суду, то тут передбачається особиста явка свідка до цих органів. В адміністративному ж законодавстві встановлюється відповідальність за неправомірну поведінку свідка (та деяких інших суб'єктів) до моменту його з'явлення до органу, що веде процес.

Так, злісне ухилення від явки до суду свідка, а також потерпілого, позивача, відповідача розцінює законодавець як прояв неповаги до суду (ч. 1 ст. 1853 КпАП). Норми адміністративного права гарантують також з'явлення деяких суб'єктів кримінального процесу (свідка, потерпілого, експерта, перекладача) до органів досудового слідства або дізнання (ст. 1854 КпАП). Зазначені гарантії спрямовані на спонукання вказаних у ст. 1853 та ст. 1854 КпАП суб'єктів, котрі не бажають з'явитися до органів, які ведуть кримінальний процес, до з'явлення до них. Як видно з цих норм КпАП, нез'явлення вказаних у них суб'єктів процесу до відповідних органів залежить від їхнього особистого бажання.

Адміністративне право гарантує також з'явлення до суду суб'єктів процесу, які уповноважені законом на вирішення кримінальних справ, у тому разі коли їх з'явленню перешкоджають. Ідеться про народних засідателів, яким службові особи підприємств, установ, організацій під будь-яким приводом перешкоджають з'явитися до суду. Дії цих службових осіб порушують інтереси публічності в кримінальному процесі, бо нез'явлення народного засідателя до суду перешкоджає виконанню судом функції правосуддя через затягування терміну судового розгляду кримінальної справи. Гарантією від протиправної поведінки такого виду є відповідальність, установлена ст. 1855 КпАП «Перешкоджання явці до суду народного засідателя».

Принцип публічності в кримінальному процесі зобов'язує органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду вживати заходів у зв'язку з суспільно небезпечними діяннями, що вчинялися у минулому, шляхом доказування обставин цих діянь під час розслідування та судового розгляду справ. Пізнання явищ (злочинів), таким чином, має ретроспективний характер.

Але цей же принцип зобов'язує зазначені органи й до здійснення діяльності з виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів (ст. 23 КПК), з метою попередження їх у майбутньому. Установивши причини й умови, які сприяли вчиненню злочину (що можуть існувати й на момент провадження в кримінальній справі), орган дізнання, слідчий, прокурор вносять до відповідного державного органу, громадської організації або службовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 231 КПК). Суд реагує на виявлені причини й умови винесенням ухвали, а суддя – постанови (ст. 232 КПК). У цих процесуальних документах міститься вимога про вжиття відповідних заходів особами, котрим вони адресовані. Для останніх вимога про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, є обов'язковою для виконання. Згідно з ч. 3 ст. 231 КПК вони не пізніш як у місячний строк зобов'язані вжити за поданням необхідних заходів і про результати повідомити особу, яка надіслала подання (ухвалу, постанову).

Установлення законодавцем такого обов'язку покликане сприяти забезпеченню інтересів суспільства у сфері боротьби зі злочинністю шляхом попередження злочинів. Невиконання цього обов'язку шкодить інтересам суспільства і карається адміністративно-правовими санкціями стосовно службових осіб, які ігнорують вимоги суддів, органів дізнання та слідчих і залишають окремі ухвали (окремі постанови) та подання без розгляду або, розглянувши їх, не вживають заходів до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів (ст. 1856 КпАП).

Законодавством про адміністративні правопорушення передбачено також відповідальність за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу, постанову чи подання. «Гарантійне» для реалізації принципу публічності значення встановлення такої відповідальності полягає в тому, що вона спонукає посадовців, які отримали подання, окрему ухвалу чи постанову, виконати зазначені в них вимоги, повідомити про них особу, яка веде кримінальний процес, сприяючи таким чином реалізації принципу публічності.

Установлений законом доволі стислий термін для відповіді виконує дисциплінуючу функцію як для особи, якій адресовано подання, окрему ухвалу чи постанову, так і для органу дізнання, слідчого та суду, які в разі ненадходження відповіді про усунення порушень закону, виходячи з положень принципу публічності відповідно до ст. 254-257 КпАП зобов'язані вжити заходів до складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Джерело – глава з монографії:

Карабут Л.В. Принцип публічності у кримінальному процесі України: Монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 168 с.