Цивілізована конкуренція
Цивілізована конкуренція – конкуренція між товаровиробниками всередині країни та між країнами, що здійснюється в умовах мінімального дієвого втручання держави у її форми та методи з урахуванням вимог соціальної справедливості й цінностей демократичного суспільства. В основу цивілізованої конкуренції покладено такі принципи:
- На жодному ринку немає «вільної конкуренції» як абстрактної теоретичної конструкції. Конкуренція як така вплетена завжди в існуючі форми і механізм соціальної комунікації, в систему цінностей суспільства, ідеологій, соціальних зв'язків, технологій і галузей, здобуття й утвердження влади, установ, знань і простої людської довіри.
- Ринкові процеси як такі не завжди і не скрізь успішно функціонують (наприклад, навколишнє середовище, сільське господарство, економіка житла, надмірні витрати ресурсів за технологією екстенсивної диференціації продукту). Це стосується й України та пострадянських країн після запровадження в них «монетарної шокотерапії».
- Партнери з обміну не є гомогенною групою, і значна частина трансакцій не є добровільною. Те саме характерно й для європейських економічних зв'язків між великими і малими фірмами, між фірмами і постачальниками, для торгівлі між бідними й багатими країнами або для можливостей політичного впливу. Субсидії також розподіляються не за принципом конкуренції.
- Розрегулювання ринку може бути позитивним, хоча за певних умов це призводить до негативних наслідків. Цей принцип стосується і регулювання ринку, і запровадження владної вертикалі. Слід також завжди ретельно обдумувати, чи перебуває прибуток у діловій активності підприємця у правильному співвідношенні з соціальними й іншими витратами пов'язаними зі станом ринку.
- Неприборкана конкуренція – самознищуюча й нерідко «самоїдська». Так, у XVIII ст. індійська текстильна промисловість почала конкурувати з британською через те, що зайвим виявився не вільний ринок, а сильна монополія Англії, тобто існував зовсім різний розподіл шансів.
- Принципи соціального дарвінізму й неолібералізму швидше шкодять конкуренції, ніж виправдовують її, оскільки кожний ринок залежить від трьох основних субстанцій наявних у суспільстві, а саме довіри, співпраці й чесності. Коли їх не існує, як і в разі агресивної конкуренції, ринок не може ефективно функціонувати або функціонує неправильно. Якщо довіра, співпраця й чесність існують, але поступово дедалі більше підриваються агресивною теорією і практикою, що проповідує безмежний егоїзм, така ринкове орієнтована система дуже ненадійна.
- Кожний практик визначає для себе значення кооперації, яка виражає загалом інші відносини в конкуренції Р. Акселрод довів, що кооперативна поведінка в ринкових процесах успішніша, ніж некооперативна. Він виводить чотири правила не будь заздрісним, не поводься некооперативно, першим прагни до взаємності, не прагни бути «знайком». Кооперація передбачає певну стабільність соціальної системи і базис довіри та інформації, представлені надійним інститутом. Вона потребує не «хороших» або «нових» людей, а людей, які не втратили здатності до дружелюбності до терпимості та людяності. Цей пункт німецької конкурентоспроможності ніхто не вважав зайвим або не помічав зовсім.
Водночас це не заперечує принципу структурно-інституціональної свободи конкуренції А Сміт прагнув звільнити економіку від меркантилістського контролю. Його критика була всеосяжною і конституційною за значенням. Він намагався довести, що з усуненням діючих обмежень в торгівлі, які запроваджує держава, завдяки такому всеосяжному підходу, увазі лише до структурно інституційних змін ситуація поліпшується для всіх заінтересованих сторін. Перемога політики laiser-faire пояснюється тим, що інтелектуали й політичні лідери визнали новий принцип соціального порядку, що дало їм можливість позбутися вузького і короткозорого прагматичного бачення. Принцип Сміта той самий, що й у впорядкованій анархії – режимі з чітко визначеними індивідуальними правами, свободою укладати добровільні договори і забезпеченням їх дотримання. Як зазначає Дж. Бюкенен, правильне розуміння принципу laiser-faire дало змогу людині концептуалізувати соціальний процес, що був упорядкованим і ефективним й без докладних вказівок централізованого суб'єкта, що ухвалює рішення, без неминучого домінування держави під час виконання ним функцій, відмінних від функцій «держави, що захищає». Хоча соціалістичні критики досягли успіху у виявленні «тріщин», які дав ідеальний порядок laiser-faire в теорії і в практиці, однак вони не запропонували альтернативний організаційний принцип, який можна було б приблизно зіставити за інтелектуальною привабливістю. У марксистській доктрині відсутній чіткий теоретичний опис суспільства «після революції». Подальші спроби змоделювати роботу соціалістичної системи звелися до трансляції (практично у буквальному значенні) принципів laiser-faire. На практиці режими під вивіскою соціалізму є не що інше, як бюрократичні монстри. Через їх корумпованість та ігнорування конкуренції, через негативний вплив який мали на принцип laiser-faire соціалістичні ідеї, породжена прагматизмом ерозія принципу мінімальної держави набула інтелектуально-ідеологічної респектабельності. Домінуючий організаційний принцип, який володів умами людей у XIX ст. і був втіленням життєздатного суспільства з мінімальним, але дієвим державним втручанням, поступово розмивається. Таким чином, суспільству треба подолати колективну віру в абсолютно «вільну гру» ринкових сил та всемогутність технології. Необхідне мінімальне, але дієве державне втручання в конкурентні порядки. Принципи laiser-faire, за класифікацією У. Блюма, конкретизуються в таких функціях конкуренції управлінська і керівна – координація планів підприємництва, а також розподіл факторів виробництва, рідкісних ресурсів і матеріалів (товарів) стимулююча – використання ресурсів у взаємозв'язку із збільшенням прибутку, розподільча – розподіл плати за принципом еквівалентності внеску, свободи конкуренції – обмеження господарської влади, перешкоджання політично-економічним монопольним утворенням, структурно-політична – досягнута через економічне зростання і споживчі пільги, зміну політичної, економічної, соціальної структури. У розробці правил та інститутів, тобто організаційних умов для зазначених функцій конкуренції у взаємозв'язку з неринковим управлінням, слід звертати увагу на міжнародні, абсолютно різні види систем господарювання, що змагаються, такі, як конкурентні утворення в Японії, Західній Європі або в Америці, а також інші ринкові господарства. Вони не є «одновимірними питаннями» (адже існують різні «моделі» і «системні варіанти» конкуренції), а зумовлюють одна одну і виступають у змаганні одна з одною. Процес і наслідки такої конкуренції за своєю природою селекційний (інтегрують локальні, регіональні та глобальні проблеми конкуренції). Водночас принципи вільної конкуренції поступово породжують диференціацію товаровиробників, посилюють процес концентрації виробництва і капіталу, що на певному етапі призводить до виникнення монополістичних утворень. У XX ст. спостерігалося посилення ролі держави в економіці, яка зростатиме із загостренням глобальних проблем людства.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.