Міжнародний поділ праці – це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються через міжнародну торгівлю.

До промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на природній основі – відмінностях між різними країнами у природно-кліматичних умовах, сировинних ресурсах, географічному положенні та ін. Процес його становлення зумовлений переходом від мануфактури до великої машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовольства, а вивозити – промислові вироби, яких було більше, ніж для задоволення національних потреб. В період розвитку колоніальної системи більшість слаборозвинутих країн поставляла на світовий ринок одну або дві, переважно сировинні, культури, що означало монокультурну спеціалізацію. Формою реалізації міжнародного поділу праці були дво- і тристоронні торговельні зв’язки. Після промислової революції міжнародний поділ праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил, особливостей економічного розвитку країни чим він вищий, тим різноманітніші й глибші форми зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Міжнародний ринок капіталу – це система відносин щодо акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів між країнами. Міжнародний ринок капіталу – це сфера міжнародного обміну, в якій формуються попит і пропозиція позичкового капіталу у світовому масштабі, здійснюються його експорт та імпорт. Міжнародний ринок капіталу дає змогу долати обмеженість і недосконалість національних ринків, якнайкраще використовувати вільні нагромадження коштів для задоволення потреб світової економіки. За його допомогою досягається міжнародний економічний оптимум застосування, розміщення світових грошових заощаджень і оптимальний вибір інвестицій.

Мінімальний споживчий бюджет сім'ї (прожитковий мінімум) – мінімально необхідний рівень споживання матеріальних благ та послуг для забезпечення нормальної життєдіяльності людини за певного рівня розвитку продуктивних сил і досягнутого рівня життя населення. Визначається у натуральній (споживчій) вартості і в грошовій формі.

Макроекономічні показники – це узагальнюючі, синтетичні, усереднені щодо економіки в цілому показники обсягів виробництва і споживання, темпів економічного зростання чи спаду виробництва, структури, ефективності, рівня добробуту, експорту й імпорту та ін.

Макрорівень – рівень народного господарства, єдиного народногосподарського комплексу, на відміну від мікрорівня, що означає розвиток економічних явищ і процесів на рівні окремих підприємств, їх об’єднань і галузей.

Макросередовище – демографічне, природне, економічне, соціальне, правове, політичне, національне та культурне середовище, в умовах якого функціонує підприємство та яке впливає на його розвиток.

Маркетингові посередники – це торгові посередники, різноманітні агентства та кредитно-фінансові установи, які допомагають підприємствам, компаніям у просуванні та реалізації їхніх товарів.

Марочний знак – частина товарної марки, яку можна впізнати, зобразити, але неможливо однозначно вимовити, наприклад, символ, відображення.

Матеріальне багатство – реальні активи, активи тривалого користування, які безпосередньо дають віддачу протягом певного періоду часу. До матеріального багатства належать речові сторони капіталу (верстати, машини, будівлі тощо) та земля.

Матеріальний баланс – баланс, який фіксує джерела й масштаби надходжень і витрат матеріальних ресурсів та відповідність їх обсягів.

Матеріальні баланси – система показників і розрахунків, які характеризують джерела формування матеріальних ресурсів і напрями їх використання, важливий інструмент забезпечення збалансованості натурально-речових пропорцій у розвитку економіки. Разом з фінансовими балансами і балансами праці матеріальні баланси є основою системи економічних балансів, дають змогу найточніше визначити народногосподарську потребу кожного виду матеріальних ресурсів і ув'язати цю потребу з можливостями її покриття.