Матеріальний баланс

Матеріальний баланс – баланс, який фіксує джерела й масштаби надходжень і витрат матеріальних ресурсів та відповідність їх обсягів.

Матеріальні баланси – система показників і розрахунків, які характеризують джерела формування матеріальних ресурсів і напрями їх використання, важливий інструмент забезпечення збалансованості натурально-речових пропорцій у розвитку економіки. Разом з фінансовими балансами і балансами праці матеріальні баланси є основою системи економічних балансів, дають змогу найточніше визначити народногосподарську потребу кожного виду матеріальних ресурсів і ув'язати цю потребу з можливостями її покриття.

Матеріальні баланси розробляють на всіх рівнях планування й на всіх стадіях складання плану. У практиці планування й аналізу матеріальні баланси застосовують з початку 20 х XX ст. При розробці першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства України на 1926–27 – 1930–31 для обґрунтування натурально-речових пропорцій була складена значна кількість. Матеріальні баланси: паливний, енергетичний, електроенергії, будівельних матеріалів, устаткування, сільськогосподарської сировини, хлібофуражний тощо. Матеріальні баланси стали основою побудови виробничої та будівельної програми плану. У 20-ті в Україні сформувалася система матеріальних і вартісних балансів. Сучасні матеріальні баланси класифікують за певними ознаками, головна з яких – поділ сукупного суспільного продукту за натурально-речовою структурою.

Матеріальні баланси конкретизують основну таблицю балансу суспільного продукту і доводять планування найзагальніших пропорцій відтворення, що відображаються в балансі суспільного продукту, до планування пропорцій щодо виробництва і споживання конкретної продукції.

За натурально-речовою структурою сукупний суспільний продукт поділяють на засоби виробництва (засоби і предмети праці) і предмети споживання. Відповідно до цього розробляють матеріальні баланси продукції виробничо-технічного призначення і матеріальні баланси предметів споживання. До балансів засобів виробництва відносять баланси промислової сировини і матеріалів, баланси палива й електроенергії, баланси будівельних матеріалів, баланси машин і обладнання, баланси сільськогосподарської сировини. Всередині кожної з цих груп розробляють матеріальні баланси по окремих видах матеріальних ресурсів. До балансів предметів споживання належать баланси продовольчих і непродовольчих товарів.

За одиницями вимірювання матеріальні баланси поділяють на натуральні, вартісні й натурально-вартісні, що дає змогу узгоджувати матеріально-речові та вартісні пропорції плану розвитку народного господарства.

За періодом дії матеріальні баланси поділяють на перспективні (довготермінові й п'ятирічні) і поточні або річні. Взаємозв'язок між ними забезпечується тим, що показники перспективних матеріальних балансів наводять загалом і по роках останньої п'ятирічки.

За масштабом поширення розрізняють народногосподарські, регіональні (територіальні) і часткові матеріальні баланси.

За стадіями розробки й виконання матеріальні баланси поділяють на планові, звітні й розрахункові.

За видом використовуваної балансової моделі розрізняють матеріальні баланси однопродуктові, багатопродуктові (зведені, комплексні, міжпродуктові) і міжгалузеві.

Матеріальні баланси складаються з двох частин: ресурси і розподіл ресурсів за призначенням. У ресурсній частині матеріального балансу зазначають всі джерела надходження одного виду продукції виробництво (видобуток, заготівлі), імпорт, інші надходження, залишки ресурсів у споживачів і постачальників на початок планового періоду. Основними статтями видаткової частини матеріального балансу є виробничо-експлуатаційні потреби, капітальне будівництво, спеціальні потреби, ринковий фонд, державні резерви, експорт, інші потреби, залишки чи запаси на кінець планового періоду у постачальників і споживачів. Схема матеріального балансу окремих видів продукції може різнитися від типової схеми.

Головною проблемою при розробці матеріального балансу є збалансування ресурсів кожного виду матеріалу з їх розподілом за потребами. Потребу в матеріально-технічних ресурсах у матеріальному балансі визначають за допомогою різних методів, вибір яких залежить від періоду і стадії планування, виду й призначення ресурсів, характеру їх використання. Такими основними методами є нормативний статистичний, методи прогнозування, а в деяких випадках – метод екстраполяції чи експертної оцінки потреб. Необхідний обсяг матеріально-технічних ресурсів на виробничо-експлуатаційні потреби розраховують на основі планових обсягів виробництва і норм витрат конкретного ресурсу, а також враховуючи завдання щодо зниження матеріальних витрат. Потребу в матеріальних ресурсах на капітальне будівництво визначають окремо по всіх джерелах фінансування згідно з нормами витрат ресурсів на одиницю кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт. Обсяг ринкових фондів залежить від платоспроможного попиту населення, співвідношення доходів і видатків населення та ін. Обсяги державних матеріальних ресурсів планують на основі затверджених нормативів. Обсяг експорту визначають з урахуванням його економічної ефективності, виконання зовнішньоторговельних угод, збалансованості валютного плану. Обсяги виробництва матеріальних ресурсів розраховують на основі визначеної народногосподарської потреби і наявних виробничих потужностей. Обсяг імпорту матеріально-технічних ресурсів визначають на основі їх економічної ефективності з урахуванням народногосподарської потреби, виконання зовнішньоторговельних угод і збалансованості валютного плану. До інших надходжень відносять використання вторинних ресурсів, збільшення місцевих ресурсів, розбронювання й оновлення державних резервів, застосування обмінних і позичкових операцій та ін. Формування ресурсної частини матеріального балансу здійснюється за допомогою методів прямих планових розрахунків і прогнозування.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.