Земельна рента

Земельна рента – дохід який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. В основі земельної ренти – нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва, спершу встановлений на землю, а пізніше й на інші засоби виробництва трудового походження. Але земля – не продукт праці, а продукт природи, тобто, як і всі інші сили природи, не має вартості. Щодо твердження, ніби не має вартості тільки цілинна земля "вартість" землі є передусім ірраціональною економічною категорією, пов’язаною з капіталізацією земельної ренти.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах насамперед вільна, незайнята земля була захоплена у приватну власність панівними класами. Згодом приватною власністю стає й земля селян, а самі вони – кріпаками. Після ліквідації кріпацтва більшість землі була приватною власністю великих землевласників, вони здавали її в оренду, отримуючи за це нетрудовий дохід – земельна рента. Крім великої земельної власності, існувала дрібна, що мала трудове походження, оскільки була пов'язана із закріпленням землі за селянином, коли в одній особі поєднувався виробник і власник, а земля використовувалася як природний засіб виробництва, а не як джерело отримання нетрудових доходів. Джерело існування виробника – його праця. Реалізуючи свою власність на вироблені продукти, він реалізує не приватну власність на землю, а приватну власність на продукти своєї праці. Якщо земля в цих господарствах набуває форми товару, що купується і продається, то отримана землевласником сума грошей є нетрудовим доходом, який набуває форми земельної ренти. За умови, що селянин раніше змушений був купити цю землю, а відтак продав її, він лише компенсував раніше витрачені кошти (трудовий дохід). Цю земельну ренту отримав землевласник, який уперше пустив землю в товарний обіг. Нетрудовий тип приватної власності на землю в рабовласницькому і феодальному суспільствах був основним засобом привласнення додаткового продукту, тому весь додатковий продукт набував форми земельної ренти. У рабовласницьких латифундіях він ще не мав чіткої форми вияву, оскільки і земля, й раб були приватною власністю рабовласника, а тому створювалося враження, що виробником є рабовласник, а не раб і лише за феодалізму додатковий продукт, створений селянином кріпаком, набуває чіткої форми земельної ренти, оскільки економічна та юридична залежність селян-кріпаків від феодалів побудована винятково на земельній власності. За феодалізму існувало три основні форми земельної ренти: відробіткова, продуктова і грошова. Відробіткова передбачала кількість днів на тиждень, які селянин-кріпак із своїми знаряддями праці зобов'язаний був відпрацювати у господарстві землевласника за отриманий у користування земельний наділ. Усю земельну площу, яка була у власності феодала, поділяли на дві частини: а) та, на основі якої функціонує безпосередньо поміщицьке господарство, б) та, яку віддано у коригування селянам-кріпакам і яка є основою їхнього існування. Селянин-кріпак як основний виробник на панському полі створював додатковий продукт, привласнений феодалом як продукт свого господарства, а на своєму наділі землі – необхідний продукт, який також був продуктом господарства селянина-кріпака, змушеного працювати на панському полі, оскільки він юридичне залежав від феодала. Згодом відробіткову земельну ренту було замінено продуктовою. Панщина підривала стимули до праці. Продуктивність праці на панському полі була значно нижчою, ніж у господарстві селянина-кріпака, тому вся земля феодала надавалась у користування селянам-кріпакам. Селянин стає самостійнішим у веденні власного господарства, більш зацікавленим у результатах своєї праці, хоча частину виробленої продукції повинен був віддавати землевласнику. Поділ праці на необхідну й додаткову за цих умов має прихований характер. У таких земельних відносинах з'являються ознаки орендних відносин, а земельна рента виступає як плата за коригування землею. З розвитком товарних відносин продуктова земельна рента набуває форми грошової ренти. Землевласники із сільської місцевості переселяються в міста, де головну роль відіграють товарно-грошові відносини. Тому вони змушують селян-кріпаків продавати вироблену продукцію на ринку і сплачувати за користування землею певну суму грошей. Грошова земельна рента зберігається і за капіталізму, але містить лише частину додаткового продукту й механізм її утворення дещо інший, ніж за феодалізму. Якщо раніше вона відображала відносини між землевласниками і селянами-кріпаками, то за капіталізму землевласник вступає у відносини з капіталістом-орендарем, який вкладає свій капітал у сільськогосподарське виробництво і виробляє сільськогосподарську продукцію на суто капіталістичній основі. Тому ці земельні відносини набувають форми орендних відносин, або відносин купівлі-продажу землі, оскільки землевласник і капіталіст є рівноправними власниками своїх капіталів і юридичне незалежними особами. Землевласник здає землю в оренду або продає й капіталісту і таким чином в орендній платі або ціні землі реалізує своє право власності на землю, яким у першому випадку поступається тимчасово, а в другому – назавжди. В обох випадках він отримує певну суму вартості, створеної безпосередніми виробниками, яка і є земельною рентою. Капіталіст, орендуючи або купуючи землю, організовує на ній виробництво сільськогосподарської продукції, добування корисних копалин, будівництво виробничих і житлових будинків тощо й отримує прибуток. Плату за користування землею він розглядає як витрати виробництва і зараховує до вартості виробленої продукції і лише щодо виробництва загалом витрати капіталу на оренду або купівлю землі є нетрудовими, оскільки земля не має вартості, а тому плата за користування нею є нетрудовим доходом землевласників, даниною, яку суспільство сплачує їм за те, що вони перетворили цей дар природи на свою приватну власність. У цьому плані земельна рента – частина додаткової вартості, створеної в суспільстві.

Розрізняють три основні форми земельної ренти: 1) абсолютну, 2) диференціальну, 3) монопольну. Причина утворення абсолютної земельної ренти – монополія приватної власності на землю, умова виникнення – низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, джерело – праця сільськогосподарських найманих працівників. Причина утворення диференціальної ренти – монополія на землю як об'єкт господарства, умова – відмінності в родючості та місце розташування ділянок щодо ринку збуту сільськогосподарської продукції, джерело – наймана праця сільськогосподарських працівників. Відмінності в родючості та місце розташуванні ділянок зумовлюють диференціацію умов виробництва. Кожній умові виробництва відповідає своя Індивідуальна ринкова вартість сільськогосподарської продукції. Щоб створити однакові умови господарювання для всіх виробників, незалежно від природно-кліматичних факторів, і таким чином забезпечити виробництво суспільне необхідної кіль кості продукції, суспільна ринкова вартість (ціна виробництва) повинна визначатися не середніми, а гіршими за якістю ділянками землі Але за цих умов господарства, що мають середні й кращі умови виробництва, отримують надприбуток, який диференціюється залежно від умов виробництва. Тому при укладанні орендного договору в орендній платі враховують, крім абсолютної ренти, ще й цей надприбуток, внаслідок чого він перетворюється на диференціальну ренту. Вона є різницею між суспільною та індивідуальною ринковою вартістю (ціною виробництва) продукції (див. Диференціальна земельна рента). Монопольна земельна рента утворюється внаслідок приватної власності на землю з рідкісними, а тому монопольними якостями, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлювати на них монопольне високі ціни. Монопольна земельна рента – це різниця між монопольне високою ціною і фактично створеною вартістю продукції її джерело – праця найманих сільськогосподарських працівників І доходи тих споживачів, які купують цю продукцію за монопольно високими цінами. Ліквідація приватної власності на землю і перетворення її на загальнонародне надбання та встановлення вільного доступу до землі усіх, кому вона необхідна як засіб виробництва, призводить до ліквідації земельної ренти, а отже, й до зниження ринкової вартості продукції. За цих умов ринкова вартість продукції утворюється тільки на основі витрат праці. У колишньому СРСР робилися спроби ліквідувати нетрудовий тип приватної власності на землю й, таким чином, – абсолютну земельну ренту. Було проведено націоналізацію землі й встановлено державну власність на неї. Земля безплатно передавалась у безтермінове користування землекористувачам. Йшлося, по суті, про ліквідацію абсолютної земельної ренти. Проте держава необґрунтоване диктувала свої умови землекористування і ціноутворення, а безпосередній виробник був лише користувачем а не власником, тому зберігалися елементи утворення абсолютної земельної ренти, хоча й у значно менших розмірах, ніж за капіталізму. Так, заготівельні й закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію були низькими й ледве забезпечували мінімальні умови функціонування галузі а роздрібні, навпаки високими і забезпечували чималі прибутки державі, які стали «внутрішнім резервом» нагромадження для розвитку індустріалізації та зміцнення оборони країни. Зберігся механізм утворення диференціальної ренти, хоч було зроблено чимало, аби диференціювати ціни на сільськогосподарську продукцію щодо природноекономічних зон. Диференціальна рента утворювалася в межах кожної природноекономічної зони, проте зональні ціни визначалися з урахуванням не гірших, а середніх умов виробництва. Тому диференціальну ренту отримували лише на кращих ділянках землі на гірших – господарства були збитковими. Через відсутність земельного кадастру не визначалася величина диференціальної ренти, а отже, не було й належного механізму п вилучення до централізованого фонду держави. Тому значна частина ренти залишалася в господарстві, штучно підвищуючи його економічну ефективність, а вилучена державою розглядалась як форма реалізації державної власності на землю. Зберігалися залишки утворення й монопольної земельної ренти, оскільки встановлювалися монопольне високі ціни на рідкісні види продукції підвищеного попиту. Для повної ліквідації земельної ренти необхідний комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення відносин власності, встановлення цін і податків на основі глибоких знань економічних законів розвитку суспільного виробництва. Дискусійним є питання форм земельної ренти та існування абсолютної земельної ренти у розвинутих країнах світу. Оскільки органічна будова капіталу в сільському господарстві цих країн піднялася до рівня промисловості й навіть перевищила його, деякі економісти наприкінці 60-х XX ст. почали говорити про зникнення цієї форми земельної ренти. Інші причину її зникнення вбачають у значних дотаціях держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотній модифікації на цій основі процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником порівняно з умовою. Крім того, він ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350-400 дол. за 1 га, у Канаді на оплату оренди витрачають 40-45% врожаю, у Франції до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика у розвинутих країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, у свою чергу призведе до зменшення державних дотацій у сільське господарство, до зниження цін на продукцію. Дотації, які є в багатьох країнах, надають з державного бюджету, а земельна рента – наслідок реалізації власності на землю. Якщо власником землі є держава, отримана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. У всіх інших випадках її привласнюють землевласники. Дотації, як правило, повинні отримувати землекористувачі, а не землевласники що свідчить про принципову відмінність цих видів доходів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.