Вернадський Володимир Іванович

Вернадський Володимир Іванович (1863-945) – видатний природознавець, мінералог (створив школу генетичної мінералоги, розробив теорію алюмосилікатів), основоположник геохімії та біогеохімії, створив вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, що має істотне значення для еколого-економічного обґрунтування раціонального природокористування та оптимізації взаємодії суспільства і природи. Академік Петербурзької АН (1912), дійсний член Української АН (1919), член Академії Наук у Парижі та Чеської Академії Наук і Мистецтв, дійсний член Наукового товариства їм. Шевченка. Народився Вернадський у Петербурзі. Походив із старовинного українського козацького роду.

Юні роки Вернадського минули в Україні. У 1973–76 навчався спершу в Харківській, а відтак у Петербурзькій гімназії. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1885), працював приват-доцентом, а пізніше – професором мінералоги та кристалографії Московського університету (в цей період досліджував залізні руди Кривого Рогу). З 1914 – директор Геологічного і мінералогічного музею Петербурзької АН. Тривалий період творча, педагогічна та науково-організаційна діяльність Вернадського була пов'язана з Україною і справила вагомий вплив на розвиток науки й української культури. У 1918 Вернадський очолив Комісію з вироблення законопроекту про заснування Української Академії Наук, був обраний її першим президентом (1919). Виступив організатором створення бібліотеки АН (нині Державна бібліотека НАН України їм. В. І Вернадського). Деякий час Вернадський працював у Полтавському природничо-історичному музеї, в 1918-19 – професор Київського університету, у 1920 – ректор Таврійського університету в Сімферополі. В 1923-26 читав лекції в Сорбонні, в Карловому університеті в Празі (1923-6). Вернадський – автор понад 400 наукових праць, присвячених мінералогії, радіології, геохімії, біогеохімії, гідрогеологи, педології, історії науки. Найважливіші з них – «Опыт описательной минералогии І-II» (1908-22), «История минералов земной коры І-II» (1923-36), «La geochimie» (1924), «La bioshere» (1929), «Химическое строение биосферы Земли и ее окружения» (1965), «Біосфера» (1967), «Живое вещество» (1978), «Философские мысли натуралиста» (1988). На особливу увагу заслуговують праці, присвячені еволюції біосфери та взаємовідносинам у ній людини і природи. Вернадський увів у наукову літературу поняття «жива речовина» та її «біогеохімічна енергія», яка зумовлює та інтенсивно змінює міграцію хімічних елементів у біосфері й має важливе геологічне значення. На підставі біогеохімічних досліджень. Вернадський дійшов висновку, що між живими і неживими тілами біосфери немає переходів і протягом усієї геологічної історії вони чітко різнилися. Він вважав, що жива речовина властива не лише нашій планеті, а отже, має космічний характер. До складу живої речовини Вернадський відносив і людство, розглядаючи його в єдності з біосферою. Проте він зазначав, що людство відмінне від інших форм живої речовини завдяки новому фактору – «людській свідомості». Вчений виділив 5 груп біогеохімічних функцій, які визначають основні хімічні вияви живої речовини, – газову, концентраційну, окислювально-відновну, біогеохімічну в органічному світі та біогеохімічну, пов'язану з техногенною діяльністю людини. Вернадський констатував, що біогеохімічна енергія живої речовини «охоплює всю біосферу і визначає в основному всю її історію». Вперше у світовій літературі він розглядав еволюцію біосфери як єдиний космічний, геологічний, біогенний і антропогенний процес. За його словами, біосфера являє собою оболонку життя – сферу існування живої речовини на нашій планеті. Це структурно складна глобальна система, що виникла внаслідок біогеохімічної дії живої речовини і якій властива організованість, динамічна екологічна рівновага та здатність до саморозвитку. Серед природодослідників Вернадський одним із перших дійшов науково переконливого висновку, що в організованості біосфери все з більшою силою і в зростаючому масштабі виявляється техногенний вплив людини, який за своїм геохімічним значенням він прирівняв до дії геологічного фактора. Узагальнивши це положення з геохімічних, соціальних і філософських позицій, Вернадський показав, що в результаті наукових відкриттів і зростаючого техногенного впливу людства на біосферу вона трансформується в якісно новий стан – ноосферу, тобто такий стан біосфери, «в якому повинні виявлятися розум та керована ним праця людини як нова геологічна сила, якої не було раніше на планеті». Учений вірив у колективний розум, у те, що людство не використає свій науковий інтелект для руйнування біосфери тому, що є її частиною. Своїм ученням Вернадський підтвердив потенційні можливості людського розуму для гармонізації відносин суспільства і природи, був глибоко переконаний, що науковий потенціал має вирішальне значення для соціального, економічного та культурного розвитку суспільства. Як президент Української Академії Наук, він спрямував свою діяльність на мобілізацію наукових сил та фахівців відповідних галузей виробництва для вирішення важливих народногосподарських проблем. При Академії були створені відповідні комісії, зокрема Комісія для вивчення природних продуктивних сил України, Комісія для вивчення економічно-статистичного життя і ресурсів України та ін. У 1919 Вернадський очолив Комісію з вивчення природних багатств України. Серед її пріоритетних завдань Вернадський визначив електрифікацію, вважаючи її найважливішим енергетичним важелем економічного розвитку, розглядалося питання використання гідроенергії Дніпра. Будучи ректором Таврійського університету, Вернадський створив Комісію з вивчення продуктивних сил Криму. У повоєнний час ці Комісії зробили значний внесок у відбудову народного господарства та поліпшення економічного стану в Україні. Учений зі світовим ім'ям, Вернадський користувався заслуженим авторитетом за кордоном і брав активну участь у міжнародному науковому житті. Вернадський висував ідею міжнародного співробітництва у сфері науки та в галузях суспільної діяльності для вирішення проблем охорони біосфери та її ресурсів, ще в 1922 ставив питання про відповідальність за використання атомної енергії в мирних цілях. Вчення Вернадського про біогеохімічну роль живої речовини в природі та його біосферно-ноосферні ідеї особливо актуальні у наш час через погіршення екологічної ситуації у світі та виснаження природних ресурсів. Вони є теоретичною основою для економічних, екологічних, географічних та природоохоронних наук у питаннях, що стосуються збереження генофонду біосфери як біологічної основи живої речовини, поліпшення екологічного балансу життєвого середовища, розвитку економічного потенціалу, раціонального використання та відновлення природних ресурсів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.