Основні шляхи забезпечення реалізації права на інформацію
Згідно ст. 29 Закону України „Про інформацію” доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
- систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);
- поширення її засобами масової комунікації;
- безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.
До цього переліку необхідно додати можливість отримання інформації шляхом використання закладів інформаційного напряму в процесі вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів тощо. Переважно зазначені основні шляхи забезпечення права на інформацію будуть нами детально розглядатися в процесі вивчення особливої частини інформаційного права.
Тому слід зупинитися на питаннях отримання інформації шляхом надання інформаційного запиту.
Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами (ст. 32 Закону України „Про інформацію”). Запит може бути індивідуальним або колективним та подасться у письмовій формі.
Громадянин мас право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної Інформації розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації й об'єднання громадян подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам, у запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Стаття 33 Закону України „Про інформацію” передбачає терміни розгляді/ запиту щодо доступу до офіційних документів. Так термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.
Відмова в задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У відмові має бути зазначено:
- посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;
- дату відмови;
- мотивовану підставу відмови.
Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
- посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;
- дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
- причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термін;
- термін, у який буде задоволено запит.
Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено. У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту запитувач мас право оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дасться негативна відповідь, запитувач мас право оскаржити цю відмову в суді. У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача – державну установу.
Суд мас право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість або необґрунтованість дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України.
Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів мас право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота з пошуку офіційних документів.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
Згідно ст. 36 Закону запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та наданням письмової інформації. Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється державними установами. Кабінет Міністрів України або інші державні установи визначають порядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку, підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації, який не повинен перевищувати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запитів.
Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
- інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;
- конфіденційну інформацію;
- інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;
- інформацію, що стосується особистого життя громадян;
- документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
- інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення;
- інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств (ст. 37 Закону).
В умовах сьогодення діяльність щодо реалізації права людини та громадянина на інформацію в Україні, її правове забезпечення мають багато вад та недоліків. Так, майже не виписаний в Законі України „Про інформацію” механізм доступу до інформації у так званий „пасивний спосіб”. В Законі лише згадується, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані інформувати про свою діяльність та прийняти рішення (ст. 10). В обмеженому вигляді перелічені способи оприлюднення органами влади інформації про свою діяльність: „інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб” (ч. З ст. 21 Закону).
Ч. 1 ст. 29 Закону України „Про інформацію” передбачає, що доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях, шляхом поширення її засобами масової комунікації, безпосереднього її надання. Але Закон не встановлює обов'язку органів державної влади оприлюднювати інформацію про свою діяльність в конкретний спосіб.
Закон не передбачає навіть приблизного переліку інформації, що повинна обов'язково оприлюднюватися органами державної влади. Б Законі не зазначено конкретних термінів публікації інформації про діяльність органів влади в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках) тощо.
Дослідження вченими (О.В. Нестеренко) стану забезпечення права на доступ до інформації органами державної влади та місцевого самоврядування через інформаційний запит дозволяє стверджувати, що в Україні порушення права на доступ до інформації мас системний характер, а надання запитуваної інформації та офіційних документів у повному обсязі та у передбачений законом строк с винятком, а не правилом.
Основними причинами порушення права на доступ до інформації в Україні є:
- низький рівень фахової підготовки посадових та службових осіб, який проявляється у незнанні Конституції та законів України та нездатності тлумачити норми закону, що в кінцевому підсумку призводить до помилкового розуміння духу та букви закону;
- відсутність культури інформаційної відкритості влади;
- істотні недоліки та невідповідність міжнародним стандартам у сфері доступу і свободи інформації Закону „Про інформацію” та інших нормативно-правових актів, що регламентують реалізацію права на доступ до інформації в Україні;
- матеріально-технічні причини.
Джерело – глава з навчально-методичного посібника:
Тарасенко Р.Б. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.