Особливості взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу при вирішенні господарських спорів
Здійснення міжнародним комерційним арбітражем юрисдикційної діяльності щодо захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання неможливе без участі з боку держави. Участь держави у відносинах, що виникають у зв’язку із розглядом і вирішенням спорів міжнародним комерційним арбітражем, реалізується її органами – судами, і є важливим та необхідним елементом для розгляду спорів в арбітражі. Роль і призначення міжнародного комерційного арбітражу, його правова специфіка визначені на рівні міжнародного та національного законодавства, і зумовлюють необхідність тісної взаємодії арбітражу з державними судами, як в країні винесення арбітражного рішення, так і в країні його виконання. Аналіз теоретичних і практичних проблем законодавчого забезпечення і правового регулювання взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу, набуває особливої актуальності в контексті захисту прав суб’єктів господарювання в Україні.
Як справедливо зазначається в зарубіжній юридичній літературі, ефективність законодавства про арбітраж і здійснення арбітражного розгляду, який ґрунтується на законодавстві, у більшості випадків, якщо не у всіх, прямо залежить від судів цих країн. Тільки у випадку, коли суди реалізують свої повноваження щодо нагляду та сприянню розгляду справ в арбітражі, і тільки тоді, коли вони роблять це мудро, національна судова система в цілому, і арбітражний розгляд як її частина, досягнуть власних цілей в забезпеченні неупередженного, справедливого та ефективного порядку вирішення комерційних спорів. Взаємодія судів і міжнародного комерційного арбітражу на практиці дістає свого вияву через участь судів у відносинах, що виникають у зв’язку із арбітражним розглядом спору сторін. Необхідність взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу потребує пошуку форм та ефективного механізму реалізації такої взаємодії. Під формою взаємодії слід розуміти вид функціональної діяльності суду по відношенню до арбітражу, а саме сприяння арбітражному розгляду і його контроль. В рамках кожної із визначених форм взаємодії, сприяння і контролю суди здійснюють функціональну діяльність за певними напрямками. Підтримуючи підхід, запропонований Т.Н. Нешатаєвою стосовно того, що основною формою взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу є сприяння арбітражному розгляду, визначимо механізм реалізації такої взаємодії як виконання судами по відношенню до міжнародного комерційного арбітражу функцій, передбачених законодавством.
В українській юридичній літературі виділяються наступні основні напрями взаємодії державних судів і міжнародного арбітражу щодо повноважень державних судів та стадій арбітражного процесу: визначення дійсності арбітражної угоди, контроль компетенції арбітражу, забезпечувальні заходи, розгляд заяв про скасування рішень міжнародного арбітражу, винесених на території України, визнання і приведення у виконання арбітражних рішень. Такий підхід має практичну значущість, оскільки дає можливість висловити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства і правозастосовної практики на кожній стадії арбітражного розгляду і стадіях оспорювання та примусового виконання арбітражного рішення.
А. Редферн та М. Хантер аналізують форми участі державних судів, що пов’язані із арбітражним розглядом, за трьома напрямками: забезпечувальні заходи, підтримка й нагляд. Відносини, що складаються в рамках реалізації відзначених форм, традиційно розглядаються як прояв взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу і мають свої особливості. По-перше, учасниками відносин взаємодії стають не тільки державні й арбітражні суди, але також і сторони спору. Більше того, у деяких випадках арбітражні суди взагалі не є суб’єктами врегульованих правом відносин, що виникають у рамках зазначених форм взаємодії, а лише опосередковано беруть в них участь. Наприклад: арбітражні суди не є учасниками провадження по справах про оспорювання, визнання та приведення до виконання рішень арбітражних судів (крім випадків повернення справи в арбітраж, передбачених ч. 4 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») По-друге, участь державних судів реалізується шляхом виконання судами функцій сприяння й функцій контролю. Таким чином, можна зробити висновок, що участь держави у відносинах, що виникають у зв’язку з арбітражним розглядом спорів, реалізується шляхом здійснення судовою владою в межах обсягу наведених форм взаємодії певних функцій. Функції судової влади – це напрями і види діяльності судів у межах і порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України.
У світовій доктрині відносно міжнародного комерційного арбітражу визнаною є позиція про існування двох основних груп таких функцій: функцій сприяння й функцій контролю. Беручи до уваги той факт, що законодавство України не містить визначення понять функцій сприяння й функцій контролю, які здійснюються судами по відношенню до міжнародного комерційного арбітражу, існує необхідність в їх доктринальному визначенні. Так, професор П. Сандерс, відзначає, що роль суду в арбітражі обмежується сприянням (assistance) і контролем (control), але не вирішенням спору. Крім того, функції державних судів можна поділити за іншим критерієм на дві групи, а саме – ті, які реалізуються після винесення рішення й ті, які здійснюються під час арбітражного розгляду. Як відзначає М.В. Петров, під функціями сприяння суду міжнародному комерційному арбітражу варто розуміти вид діяльності державного суду по здійсненню владного примусу, правом застосування якого арбітраж не наділений, для більше ефективного розгляду спору в міжнародному комерційному арбітражі.
Особливістю функцій державних судів зі сприяння й контролю щодо міжнародного комерційного арбітражу є їх реалізація в процесуальній формі з обов’язковою участю владного суб’єкта – суду. Тому цілком закономірним стає питання про те, чи є діяльність державних судів по реалізації відзначених функцій правосуддям. Е. И. Носирєва відзначає, що сферою правосуддя не охоплюється розгляд справ про оспорювання рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання таких рішень, про визнання й приведення до виконання рішень іноземних судів й іноземних арбітражних рішень. У даних судових процедурах, на її думку, не відбувається розгляд справи про суті, суд має справу з рішенням іншого органу – міжнародного комерційного арбітражу, що є результатом їхньої правозастосовної діяльності. Тому суд при розгляді вказаного кола справ обмежений перевіркою винесених рішень на відповідність формальним підставам і основним принципам права або публічному порядку. Таким чином, у розглянутих судових процедурах, на думку Е. И. Носирєвої, немає основних критеріїв правосуддя, суд виконує тут іншу функцію – функцію сприяння й контролю по відношенню до вказаних в законі рішень національних або іноземних органів приватної або публічної юрисдикції.
Наведені твердження є досить спірними. У преамбулі до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається, що даний закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів. Визначаючи завдання суду вказаний закон зазначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, законодавство України відносить до правосуддя будь яку діяльність, яка здійснюється судами з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Необхідно підкреслити, що на відміну від рішень державних судів, які є обов’язковими в силу винесення органом судової влади, арбітражне рішення стає обов’язковим після його визнання та винесення ухвали про надання дозволу на його примусове виконання. У той же час в доктрині погляди спеціалістів з приводу преюдиційності арбітражних рішень різні. У зв’язку із вище викладеним, на наш погляд потребує уточнення позиція законодавця щодо преюдиційного значення саме арбітражних рішень, відносно фактів які є предметом доведення у державному суді.
Як висновок, вважаємо за можливе виокремити особливості, характерні для взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу:
- Зацікавленість держави в реалізації міжнародним комерційним арбітражем юрисдикційної функції;
- Забезпечення ефективності розгляду справ міжнародним комерційним арбітражем, як способу вирішення спорів сторін;
- Визнання презумпції дійсності і остаточності рішення міжнародного комерційного арбітражу;
- Здійснення контролю за арбітражним рішенням тільки на стадіях щодо оспорювання і приведення до виконання;
- Скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу й відмова у приведенні їх до виконання у виняткових випадках, згідно підстав, зазначених в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж», які збігаються з підставами, передбаченими у міжнародних договорах;
- Особливість провадження, де предметом процесу стають власне право на судовий захист та гарантії права на судовий захист;
- Неможливість перегляду рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті;
- Преюдиційне значення арбітражних рішень відносно фактів, які є предметом доведення в державному суді;
- Лояльність судів стосовно рішень міжнародного комерційного арбітражу.
Джерело: Шик Ю.О., Ямковий В.І. «Особливості взаємодії судів і міжнародного комерційного арбітражу при вирішенні господарських спорів»