Гіперінфляція
Гіперінфляція (гр. hyper – над, понад, лат. inflatio – здіймання, підняття) – один із функціональних типів інфляції, який характеризується високими (гіпервисокими) темпами зростання рівня сукупних ринкових цін. Гіперінфляція відбувається, коли середньо місячний темп зростання рівня сукупних цін перевищує 50%.
Залежно від чинника, який зумовлює гіперінфляцію, виділяють три її типи.
Перший тип – гіперінфляція попиту різке зростання сукупного грошового попиту споживачів в умовах повної зайнятості ресурсів і повних (потенційних) обсягів виробництва. Різке зростання цього попиту зумовлюється переважно збільшенням грошових доходів сукупного споживача та наявної грошової маси в обігу внаслідок державної політики низьких облікових і відсоткових ставок, збільшення закупівлі державних товарів і послуг тощо існує два види гіперінфляції попиту:
- гіперінфляція попиту, що розвивається за стабільних обсягів сукупного виробництва, або т. зв. раціональних очікувань споживачів, коли у відповідь на очікувану інфляцію (зростання сукупних цін на продукти) власники ресурсів (особливо робочої сили як основного ресурсу сучасного національного виробництва) збільшують відповідно й ціни на них (рівень номінальної заробітної плати). Графічним зображенням такої гіперінфляції попиту є кейнсіанська модель «сукупний попит – сукупна пропозиція» або класична модель «сукупний попит – довготермінова (вертикальна) сукупна пропозиція»,
- гіперінфляція попиту, що формується за короткотривалих коливань потенційних обсягів виробництва, або адаптативних очікувань, коли із зростанням сукупних цін на продукти через деякий час (цей час і визначає період коливання обсягів сукупного виробництва) зростає на таку ж величину і рівень номінальної заробітної плати. Цей вид інфляції попиту може розвиватися і за наявності в національній макроекономічній системі раціональних очікувань, але лише в тому разі, коли фактичний рівень зростання цін на продукцію вищий, ніж очікуваний.
Другий тип – гіперінфляція, що розвивається за гіпершоків пропозиції, або гіпершоків цін на ресурси. З різким підвищенням рівня цін на основні ресурси грошові доходи виробників різко скорочуються, що зумовлює відповідне скорочення як обсягів сукупного виробництва, так і обсягів сукупної пропозиції, а крива сукупної пропозиції значно зміщується вліво, призводячи до відповідного підвищення рівня сукупних цін. Цей тип інфляції існує у двох видах:
- чиста гіперінфляція пропозиції, витрат, що формується лише за різкого зростання рівня сукупних цін на основі ресурсів,
- змішана гіперінфляція пропозиції, що розвивається за різких змін обсягів сукупного политу (точніше, їх зростання). Головна відмінність між цими двома видами гіперінфляції в і ому, що за чистої інфляції пропозиції зростання (гіпершвидке) рівня сукупних цін супроводжується таким же різким зменшенням обсягів виробництва (гіперспадом), а змішана гіперінфляція пропозиції також супроводжується зниженням обсягів сукупного виробництва, але менш значним і менш різким. Розвиток змішаної гіперінфляції витрат відбувається тоді, коли держава здійснює стимулюючу економічну політику і вживає економічних заходів щодо пожвавлення економічної діяльності з тим, щоб економічний спад був менш глибоким. Якщо чиста гіперінфляція витрат супроводжується гіперспадом, то змішана – лише звичайним спадом, не таким глибоким, як гіперспад.
Третій тип – монетарна гіперінфляція, зумовлена суто монетарними чинниками швидким (гіпершвидким) знеціненням національної грошової одиниці. Монетарна гіперінфляція розвивається переважно за екстремальних умов перебудови або зламу економічних структур чи систем існувала в країнах Заходу (особливо Західної Європи) у повоєнний період (1945-50). В Україні певного розвитку набула в 1990-93, однак не в чистому вигляді: монетарна гіперінфляція переважала в структурі «національної інфляції», органічно поєднуючись з гіперінфляцією попиту і гіперінфляцією пропозиції. За гіперінфляції в Україні ціни щоденно зростали у 1992 в середньому на 5-6%, а в 1993 – більш як на 30%. Така гіперінфляція руйнує економіку, спричиняє гострі соціальні та політичні конфлікти в суспільстві. Проблеми, що виникають за гіперінфляцію, значною мірою пов'язані з непередбачуваністю майбутньої вартості грошей. Коли гроші швидко й стрибкоподібне, як було в Україні, змінюють свою купівельну спроможність, тобто фактично перестають виконувати функцію міри вартості, вони не здатні виконувати й функції засобу обігу та засобу платежу. Постачальники, зокрема, відмовляються приймати такі гроші як оплату за сировину, комплектуючі, енергоносії тощо, вимагаючи взамін потрібні їм для виробничої діяльності реальні матеріальні цінності, яких спеціалізовані споживачі мати не можуть. Внаслідок цього необхідні для суспільного відтворення акти обміну часто не відбуваються. Такий стан грошей позбавляє суб'єктів економічних відносин об'єктив них орієнтирів і мотивацій господарської діяльності. Виробники за таких умов не можуть правильно виявити потреби споживачів, встановити обґрунтовані ціни на виготовлені товари, а покупці, в т.ч. інвестиційних товарів, визначитися, за якою ціною купувати пропоновану продукцію. Все це руйнує господарські зв'язки, зменшує товарообмін і негативно позначається на рівні завантаженості виробництва та на зайнятості. Під час гіперінфляції руйнівні процеси охоплюють і безпосередньо виробництво. Підприємства все гостріше відчувають нестачу засобів для виробничої діяльності. З часом виручки від реалізації продукції через стрімке зростання цін на сировинні матеріали і комплектуючі бракує навіть для простого відтворення. Взяти позику для поповнення коштів досить проблематично через те, що самі підприємства втрачають платоспроможність, а кредитні установи, страхуючись від втрат, надають переважно короткотермінові позики під дуже високі відсотки, що робить кредит недоступним для багатьох підприємств. Хронічна, прогресуюча нестача оборотних коштів змушує підприємства послідовно скорочувати виробництво й робочі місця. Водночас за високих темпів інфляції для підприємств вигідне накопичення сировинних ресурсів для їх перепродажу в майбутньому за вищими цінами інфляційні очікування спонукають виробників і продавців тримати на складах готову продукцію, а наявні грошові кошти перетворювати на непродуктивні матеріальні цінності, зокрема нерухомість. Такі дії виробничих і посередницьких структур посилюють диспропорції в господарстві країни, сприяють зростанню інфляції. Високі темпи інфляції можуть спричинити надзвичайну ситуацію – вилучення капіталів з виробництва, коли банківський відсоток, зростаючи під тиском інфляційної хвилі, сягне рівня, за якого покласти кошти в банк значно вигідніше, ніж займатися виробничою діяльністю. Така «втеча» капіталів із продуктивної сфери означає пряме руйнування виробництва, економіки загалом. Ще одним наслідком гіперінфляції для країни є різке зниження курсу її валюти через швидку втрату національними грошима купівельної спроможності (подорожчання споживчого кошика), а також зростання попиту на стійку іноземну валюту. При цьому такий попит зумовлений високою інфляцією національних грошей. Конвертація цих грошей в іноземну валюту дає можливість: 1) більшою мірою зберегти активи, 2) утримувати активи у високоліквідній формі, 3) одержати грошовий дохід від наступного обміну іноземної валюти на національні гроші після їх девальвації. Ось чому під час гіперінфляції різко зростає попит на іноземну валюту, що й спричиняє зниження курсу національних грошей. Останнє має наслідком зростання імпортних цін, а це, у свою чергу, стимулює інфляцію. Дестабілізуючим наслідком гіперінфляції є також відчутний перерозподіл доходів у суспільстві. Всі напрями переміщення доходів дослідити й передбачити неможливо. Але світовий досвід засвідчує, що вони завжди рухаються туди, де ціни швидше реагують на зміну номінального попиту. Оскільки в сучасній соціальне орієнтованій ринковій економіці рух більшості цін уповільнюється контрактами, угодами, термінами позик, необхідністю згоди на зміну ціни від певного регулюючого органу тощо, то інфляційний перерозподіл доходів відбувається на користь меншої частини населення. Така диференціація до ходів суттєво скорочує сукупний попит, посилюючи вже порушену макроекономічну рівновагу, що поглиблює кризові явища. Не менш серйозним негативним наслідком перерозподільчого ефекту гіперінфляції є порушення соціального партнерства, загострення взаємин між людьми. Довільно диференціюючи доходи, гіперінфляція породжує в людей, які потерпають від неї, відчуття ошуканості, спонукає їх до дій, спрямованих на відновлення справедливості. Вони починають поводитися щодо інших людей так, як, на їхню думку, чинять з ними. Люди об'єднуються в групи за певними ознаками (професія, соціальний статус тощо) для захисту своїх інтересів. Найенергійніші, добре організовані групи першими висувають обґрунтовані, на їхній погляд, вимоги щодо повернення втрат, викликаючи цим невдоволення, критику, зустрічні претензії інших членів суспільства. Формується всезагальне невдоволення, що проявляється у вимогах різних груп громадян. Вимоги адресуються переважно урядові, оскільки побутує думка, що саме уряд повинен вирішувати всі проблеми, що він має для цього всі необхідні засоби. Тиск на уряд чинять і представники виборних органів влади. Статус і складна соціально-економічна ситуація змушують їх вживати заходів, навіть популістських, які лише погіршують становище. Потрапляючи під подвійний тиск, уряд виконує ці вимоги, прирікаючи себе на наступні кроки щодо виконання вимог інших груп громадян або усунення негативних наслідків власних вимушених попередніх рішень. Але такий стан не може тривати довго Кількість проблем, помножуючись у часі, обов'язково перевищить ресурсні. можливості їх вирішення і спричинить гострі соціальні конфлікти, а за певних обставин і соціальний вибух. Такі процеси певною мірою розвивалися й у господарській практиці України в 1991–93. Галопуюча інфляція у другій половині 1993 швидко руйнувала виробництво, обмін, грошову систему країни, наближаючи її економіку до цілковитого занепаду. Ось чому можна вважати певною мірою виправданою жорстку монетарну політику, яку з 1994 здійснювали уряд і Національний банк України. Однак така політика повинна супроводжуватися чіткою, виваженою політикою прямого стимулювання виробництва, розвитку ділової активності інакше, як засвідчує світовий досвід, не уникнути недовантаженості виробництва, згортання торгівлі, високого безробіття з усіма їх негативними соціально-політичними наслідками.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.