Агропромислова інтеграція

Агропромислова інтеграція – 1) посилення виробничо-економічних зв'язків і органічне поєднання сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача; 2) специфічна форма територіально-виробничого міжгалузевого комбінування, поєднання підприємств різних галузей з відокремленими технологічними процесами, але пов'язаних технологічно, організаційно й економічно на основі оптимальної концентрації виробництва для створення кінцевої продукції.

Агропромислова інтеграція – це вищий синтез сільського господарства і промисловості. База агропромислової інтеграції – розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва.

Першим етапом агропромислової інтеграції була диференціація – подрібнення галузі, відокремлення від сільського господарства галузей промисловості (виробництво сільськогосподарської техніки), торгівлі сільгосппродуктами, легкої і харчової промисловості з переробки сільськогосподарської сировини. Внаслідок цього, по-перше, зросла продуктивність праці в галузях, пов'язаних із сільським господарством; по-друге, кожна з цих сфер діяльності (торгівля, харчова промисловість та ін.) прагнула забезпечити зростання доходів у межах своєї галузі, ігноруючи те, що всі вони повинні сприяти розвитку сільського господарства і промисловості в комплексі. Поступово зникає зв'язок між сільським господарством і галузями, які його обслуговують, знижується загальний ефект. Для забезпечення єдності сільського господарства та промисловості й необхідна агропромислова інтеграція.

Розвивається агропромислова інтеграція у двох основних розрізах: вертикальному і горизонтальному.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеві кооперування підприємств і виробництв різних галузей народного господарства, технологічно й організаційно взаємопов'язаних між собою. Вона забезпечує єдність і безперервність виробничого й технологічного процесів, тобто оптимальне проходження товарної маси від виробництва сировини до випуску і доставки споживачеві готової продукції, а також зниження витрат, підвищення ефективності виробництва та якості продукції. Основними організаційно-господарськими формами повної вертикальної інтеграції, в яких відбувається технологічне, економічне й організаційне злиття промисловості й сільського господарства, є агропромислові підприємства, об'єднання, комбінати, агрофірми, агроторговельні підприємства та ін. Агропромислові підприємства – це первинні ланки агропромислового виробництва, які є формою, в основі якої лежать прямі технологічні зв'язки: виробництво сільськогосподарської сировини, її переробка і зберігання. Найхарактерніші риси цих підприємств:

• єдине керівництво сільськогосподарськими, переробними і обслуговуючими підрозділами;
• високий ступінь централізації управлінських функцій;
• наявність загальних господарських служб;
• єдиний план, баланс, розрахунковий рахунок в банку, загальний прибуток.

В агропромислових комбінатах найефективніше здійснюється інтеграція сільського господарства, переробної промисловості й обслуговуючих галузей у межах територіальних формувань. Господарства і підприємства, які входять у комбінат, є єдиною виробничо-господарською і соціально-економічною системою. Агропромислове виробництво в комбінатах складається з окремих ланок, що утворюють замкнений інтеграційний виробничо-економічний і організаційно-технологічний цикл, який включає виробництво, заготівлю, переробку, зберігання і збут готової кінцевої продукції. Агропромислові об'єднання створюються інтегруванням самостійних колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств і промислових підприємств, а також обслуговуючих організацій, на які покладаються ремонт машин, будівництво, ремонт споруд і доріг.

Існують два види агропромислових об'єднань:

• ті, що функціонують на базі головного підприємства;
• об'єднані спеціальним управлінським апаратом.

Відносно новою і своєрідною формою агропромислової інтеграції є агропромислова фірма – форма організації виробництва, за якої на базі сільськогосподарських підприємств, що мають значний виробничий потенціал (великі власні потужності для будівництва і монтажу устаткування, потужну технічну базу, розвинуту соціальну інфраструктуру тощо), здійснюється не тільки виробництво, а й переробка та реалізація сільськогосподарської продукції. Характерною рисою агрофірм є те, що переробні підприємства, які входять до їхнього складу, безпосередньо підпорядковані агрофірмі як внутрігосподарський підрозділ, тобто сільськогосподарське підприємство є інтегратором виробничої системи.

Горизонтальна інтеграція – це система взаємозв'язків між підприємствами однієї галузі. Забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок єдиного технологічного процесу, зниження витрат виробництва. Найпоширеніша в сільському господарстві у сфері основного виробництва у вигляді спеціалізованих господарств, міжгосподарських підприємств тощо.

Агропромислова інтеграція. в розвинутих країнах, зокрема в США, складається на базі господарської діяльності фірм агробізнесу в несільськогосподарській сфері, крупних капіталістичних господарств та фермерських господарств, які формують основні елементи пофірменої (на відміну від галузевої в Україні) організаційної структури продовольчого комплексу. Головні фірми агробізнесу – це крупні науково-виробничі об'єднання, які мають величезний трудовий, науковий та фінансовий капітал і входять до найкрупніших національних корпорацій. Економічна могутність фірм агробізнесу визначила їх головну роль у координації міжгосподарських, міжгалузевих і особливо агропромислових зв'язків. Вони стали ініціаторами сучасного механізму контролю за технологією і організацією сільськогосподарського виробництва, що зумовлює перехід стратегічних рішень, які визначають розвиток сільського господарства, до промислово-торговельних фірм несільськогосподарських сфер економіки. Промислові фірми агробізнесу перетворюються на центри, які визначають основні напрями науково-технічного прогресу, забезпечують комплексність поставок і нормальну експлуатацію техніки в сільському господарстві, гарантують не тільки якість реалізованих засобів виробництва, а й відповідний корисний ефект (приріст урожайності віддобрив, насіння; приріст ваги від комбікормів та ін.). Фірми харчової промисловості й торгівлі продовольчими товарами, прагнучи мінімізувати сукупні витрати на виробництво, переробку і збут продуктів харчування, стимулюють підвищення й диференціацію якісних показників сільськогосподарської продукції, розширення її асортименту, раціональне розміщення, продуктову, технологічну й територіальну спеціалізацію, ліквідацію або скорочення сезонності сільськогосподарського виробництва. У США в агропромисловому механізмі координації базовим є ціновий механізм як фактор, що формує орієнтири для господарських одиниць в їхній щоденній діяльності і водночас як важливий інструмент системно-маркетингового підходу до проблеми міжгалузевої координації.

Розвиток агропромислової інтеграції дає змогу оптимізувати пропорції між сільським господарством і промисловістю, створює передумови для поступового скорочення витрат на міжгалузевих стиках, скорочення витрат на управління агропромисловим виробництвом, сприяє вирішенню соціальних завдань. Результат розвитку агропромислової інтеграції – формування агропромислового комплексу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.