Екологічний контроль
Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Як зазначено в ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і підпорядкування, а також громадянами.
Екологічний контроль є важливим правовим засобом забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Окремі аспекти контрольної функції проявляються при здійсненні інших напрямів державного управління, наприклад екологічної експертизи, ліцензування, нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються лише побіжно. В окремих поресурсових кодексах в розділи, що регулюють контроль в галузі використання і охорони відповідних об'єктів, включені статті про моніторинг (глава 5 Водного кодексу України), що є не обґрунтовано. Моніторинг виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного «забарвлення», державно-владного примусу.
Об'єктами екологічного контролю є: стан довкілля і його компонентів, виконання заходів щодо охорони довкілля з боку при-родокористувачів, забезпечення заходів екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства, екологічних норм, правил і нормативів.
В залежності від системи органів, які здійснюють екологічний контроль, можна розрізняти такі його види: державний, виробничий, відомчий, самоврядний, громадський.
Державний екологічний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи; він має надвідомчі функції; покликаний контролювати діяльність суб'єктів всіх форм господарювання; допускає можливість застосування до порушників заходів державного примусу. Основні функції державного екологічного контролю покладені на Державну екологічну інспекцію, що діє в складі Мінприроди (положення про неї затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. в редакції постанови від 16.06.2004 р.) та інші спеціальні підрозділи Мінприроди України: Державну екологічну інспекцію Азовського моря (Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну Азово-Чорноморська екологічну інспекцію (Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.).
Зокрема, в процесі здійснення екологічного контролю Дер-жекоіпспекція наділена комплексом повноважень, закріплених в п. 5 Положення, зокрема вона має право: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації, з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, обмежувати чи тимчасово припиняти в установленому порядку діяльність підприємств, установ і організацій та експлуатацію об'єктів і подавати Мінприроди пропозиції щодо припинення діяльності цих підприємств, установ і організацій у разі порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеки; перевіряти документи па право спеціального використання природних ресурсів, крім лісових (ліцензії, дозволи тощо); складати акти перевірки і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати обов'язкові до виконання приписи з питань, що належать до її повноважень та інші.
Методами екологічного контролю Держекоінснекції є перевірки, спостереження; видача чи анулювання дозволів, дача обов'язкових вказівок; накладення заборон і обмежень; притягнення до юридичної відповідальності. Одним з методів і важливих механізмів впливу на суб'єктів, які порушують екологічні вимоги, є можливість закриття, зупинення чи припинення роботи відповідних підприємств. Детальніше про підстави такого впливу йдеться у постанові Верховної Ради України від 29.10.1992 р. «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».
Відомчий контроль реалізується у рамках відповідних міністерств і комітетів, які здійснюють управління окремими природними об'єктами і поширюється на підпорядкованих їм суб'єктів. Так, функції контролю за дотриманням екологічних вимог при видобуванні корисних копалин, будівництві підземних споруд здійснюють органи Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
Виробничий контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на конкретному підприємстві. Для цього в межах підприємства створюються спеціальні підрозділи (природоохоронні відділи, лабораторії), які здійснюють постійне спостереження за впливом підприємства на довкілля.
Суб'єктами самоврядного контролю виступають органи місцевого самоврядування. Він передбачений Земельним кодексом України лише щодо земельних ресурсів (ст. 189).
Громадський екологічний контроль, як передбачено в ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, статус яких визначений Положенням про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженим наказом Мінекоресурсів України 27.02.2002 р.
Громадські інспектори призначаються Головними державними інспекторами. Громадські інспектори наділені рядом повноважень, які дають можливість їм проводити нагляд за дотриманням природоохоронних вимог господарюючими суб'єктами та певною мірою контролювати ефективність роботи державних екологічних інспекторів. Зокрема, вони мають право: спільно з працівиками органів Мінприроди брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; за направленням органу Мінприроди, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок; складати протоколи про адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу Мінприроди для притягнення винних до відповідальності; перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів та ряд інших.
У літературі виділяють форми попереджувального і поточного державного екологічного контролю. Завданням попереджувального контролю є недопущення господарської, управлінської га іншої діяльності, яка в майбутньому може спричинити шкідливий вплив на природу. Здійснюється такий контроль на стадіях планування чи проектування такої діяльності, реалізації проекту, вводу об'єкта в експлуатацію. Поточний державний екологічний контроль здійснюється на стадії експлуатації підприємств чи інших екологічно значимих об'єктів, у процесі природокористування.
Особливим різновидом екологічного контролю виступає екологічний аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту (ст. 1 Закону України «Про екологічний аудит»). Щоправда в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» він включений складовою частиною економічного механізму охорони довкілля. Разом з тим приналежність його до екологічного контролю визначається його завданнями, які законодавчо закріплені ст. 8 Закону «Про екологічний аудит», а саме забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності.
Отже, екологічний контроль – комплекс заходів за станом контролю та нагляду за довкіллям з метою перевірки планів і заходів щодо збереження та раціонального використання природних ресурсів, дотримання чинного законодавства в цій сфері та прийнятих нормативів якості навколишнього середовища. Здійснюється органами державної служби на всіх рівнях, а також громадськими та політичними організаціями.