Трудова дисципліна й виробнича демократія – діалектика взаємозв'язку

Суспільство й виробництво може динамічно розвиватися тільки за наявності свободи, свободи підприємництва, творчості, демократії, виробничої демократії. Але вони можуть і повинні функціонувати й здійснюватися тільки в рамках коридору порядку, дисципліни, організован-ності й відповідальності. Свобода й демократія, виробнича демократія повинні бути «вплетені» в тканину відносин порядку, дисципліни, відповідальності, трудової дисципліни й можуть і повинні існувати та розвиватися в діалектичній єдності, у діалектичному взаємозв'язку, взаємодії.

Виробнича демократія – політика менеджменту, основана на участі працівників у прийнятті управлінських рішень на робочому місці, дільниці, цеху, підприємстві. Розповсюджується на різні сторони трудового, виробничого процесу – організацію праці, робочого місця, стан трудової, виробничої дисципліни й основні напрями повнішого, інтенсивнішого і якіснішого використання робочого часу, зниження собівартості, підвищення якості товарів і послуг, заробітної плати. Надання інформації про справи підприємства, які безпосередньо стосуються працівників, прийняття деяких управлінських рішень, які передає керівництво працівникам, використовуючи їх організаторські здібності, що дозволяє врахувати специфіку окремих дільниць, виробництв, які добре знає працівник, висловлювати свою думку й брати участь в обговоренні виробничих проблем.

Соціально-трудові, виробничі відносини між роботодавцями (власниками засобів виробництва) і робітниками (власниками робочої сили) з приводу форм і методів залучення останніх до праці й з'єднування із засобами виробництва, способів закріплення їх у системі кооперованої праці для виконання трудових функцій на робочому місці протягом робочого дня розвивалися протягом тисячоліть від позаекономічного примусу дотримання дисципліни праці до демократичного її здійснення, самоврядування трудовою дисципліною, самодисципліни через реалізацію економічних інтересів суб'єктів дисципліни праці.

Трудова дисципліна, основана на позаекономічному примушенні, і добровільна демократична самодисципліна – єдність протилежностей. У формах і методах залучення працівників до праці й з'єднування із засобами виробництва, способах закріплення їх у системі сумісної праці для виконання трудових функцій на робочому місці протягом робочого дня відбувається постійне накопичення кількісних факторів, які переходять у якісні зміни й виступають (відносини) у взаємозв'язку в наступних формах.

Позаекономічне примушення. Відкрите, пряме, фізичне, насильне примушення до праці, страх перед фізичним покаранням, смертю, ґрунтуються на власності працедавців на всі головні умови виробництва: землю, знаряддя й предмети праці, самого працівника-раба; на особистій, земельній залежності (рабство, феодалізм – робота на полі поміщика, первинне накопичення капіталу, соціалізм – безпаспортна система в сільському господарстві, ГУЛАГИ, зрівняльний розподіл).

Економічне примушення. Працівник юридично вільний, але вільний від засобів виробництва, засобів існування. Ґрунтуються на остраху втратити роботу, необхідні кошти для існування, частину заробітної плати за порушення трудової дисципліни.

Мотивація трудової дисципліни. Матеріальна й моральна зацікавленість, стимулювання високоорганізованим, творчим трудом. Застосовуються найгнучкіші форми й методи посилення матеріальної зацікавленості. Використовуються моральні стимули, участь працівників в управлінні виробництвом, практика людських відносин, матеріальна й моральна відповідальність за порушення трудової дисципліни.

Економічне положення власника – відчуття господаря. Ґрунтується на різноманітті форм власності й форм господарювання, малому й середньому бізнесі, середньому класі, демократії на робочому місці. Упорядкованість, дисциплінованість, організованість, відповідальність власника, що працює, демократія на робочому місці, самоврядування трудовою дисципліною. У господаря страх втратити власність більший, ніж у раба страх перед фізичним покаранням і в робітника стати безробітним. Тут більша, ніж у найманого робітника, матеріальна й моральна зацікавленість, стимулювання високоорганізованої творчої праці, прояв ініціативи й заповзятливості. Незрівнянно більша, ніж у найманого робітника, матеріальна й моральна відповідальність за втрати робочого часу, неефективне його використання.

Початковим для аналізу проблеми взаємозв'язку трудової дисципліни й виробничої демократії є суспільна, подвійна природа людини. Подвійна природа людини, як особи і як трудового ресурсу, неминуче породжує суперечності між прагненням до свободи, прав, добровільності й необхідністю примусового застосування фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей в обмеженій виробничій обов'язковій діяльності.

Матеріальними засадами виникнення, як відносин трудової дисципліни, так і виробничої демократії є розподіл праці, кооперація, її організація.

Витоки єдності відносин трудової дисципліни й виробничої демократії лежать у взаємозв'язку й взаємодії протилежностей свободи й відповідальності, прав і обов'язків добровільності й примушення. Проблеми поєднання, з'єднування протилежних сторін мають ключове значення для вирішення питання про взаємодію трудової дисципліни й виробничої демократії.

У рамках однієї й тієї ж об'єктивної необхідності може переважати зацікавлене, вільне, добровільне, свідоме відношення між суб'єктами дисципліни праці – добровільна, свідома трудова дисципліна – самодисципліна. А може переважати примусове, відчужене, навіть вороже відношення між суб'єктами дисципліни праці – примусова трудова дисципліна.

Проблеми підвищення трудової дисципліни реалізуються якнайповніше в поведінці й трудовій діяльності працівників в умовах виробничої демократії, коли вони керуються свідомістю й відчуттям необхідності, обов'язку, відповідальності. Суб'єкти відносин дисципліни праці діють вільно, добровільно користуються наданими їм правами на основі їх усвідомлення. До внутрішньої свободи веде внутрішня дисципліна. А до дисципліни – віра, знання, вправи.

Вільне підприємництво, ринкова економіка, мотиваційний механізм, який працює на забезпечення трудової дисципліни, можуть іти тільки в парі з демократією в суспільстві й виробничою демократією в процесі праці. На відміну від державної економіки, немислимої без диктатури як у суспільстві, так і у виробництві. Скасуй диктатуру – почнеться хаос. Що ми й спостерігаємо в нашій країні після проголошення незалежності.

Демократичне суспільство, щоб знайти стійкість, потребує розвиненого ринкового господарства й класу власників, яким є що втрачати, середнього класу, що охоплює значну частину населення, які не можуть відбутися без трудової дисципліни й тому зацікавлені в її існуванні й відповідальні за її стан. У нас такої бази поки немає. Тому наше суспільство ще довго хворітиме на недисциплінованість, неорганізованість, необов'язковість, безвідповідальність. Проблема посилюється ще й тим, що людям важко, і вони схильні відгукуватися на заклики тих, хто обіцяє швидкий і легкий успіх, тобто податливі на обман і демагогію. І тут ховаються головні небезпеки для нашої молодої демократії.

Людина мисляча потрібна нашій економіці, нашій країні, але ще в більшій мірі зараз необхідна людина дисциплінована, людина відповідальна. Людина дисциплінована, обов'язкова, людина відповідальна – це і є людина вільна, на відміну від людини вільної, недисциплінованої, необов'язкової, безвідповідальної, яка легко перетворюється на покірного холопа, раба жорсткої догми.

Проте не можна забувати, що свобода, права, обов'язок, відповідальність можуть існувати лише в межах закону й згоди, тобто пошани до свободи й прав іншої людини. Ні за державним указом, ні на загальнонародну вимогу, народжену в лютих, але необдуманих криках, вони ніколи не виникнуть і не закріпляться.