Ринковий механізм і регулятори підвищення трудової дисципліни
Соціально-ринкове господарство передбачає:
- ринкову економіку, що динамічно розвивається;
- ефективно діючу конкуренцію;
- наявність сильної демократичної держави.
Ринкова економіка, що динамічно розвивається. Введення ринкового господарства в Німеччині, – говорить Л. Ерхард, – це майже єдина у своєму роді історична подія була здійснена за допомогою декількох небагатьох законів і ціною безкомпромісної рішучості. Було опубліковано «Розпорядження, що стосується утворення цін і контролю цін після валютної реформи».
Під час реформування відносин власності й переходу до ринкової економіки повинні бути зрозумілі цілі, вишикуванні в шкалу пріоритетів, і помітні національні лідери, здатні з безкомпромісною рішучістю ці цілі здійснити. Повинні бути закони, які впорядковують відношення між суб'єктами державної, виробничої, трудової дисципліни і дисциплінують усіх і одразу, однакові й для керівників усіх рангів, і для підлеглих. Повинна бути реалізована ідеологія успіху, а не система виправдання невдач. Головна ідея й гасло ринкової економіки, що динамічно розвивається, – це підвищення порядку, дисципліни, організованості, відповідальності, повного, інтенсивного і якісного використання робочого часу від робочого місця президента до робочого місця на підприємстві, в організації, установі – повинні бути зрозумілі всім.
Повне, інтенсивне і якісне використання робочого часу в ринковій економіці – це природний і єдино можливий спосіб господарювання. У суб'єктів, які господарюють. немає альтернативи, оскільки неминуче розорення, а на це ніхто не ризикне.
Ринкова економіка сприйнятлива до науково-технічного прогресу, людського здоров'я, здібностей, таланту, інтелектуального потенціалу, повного інтенсивного і якісного використання робочого часу, зниження витрат виробництва, якості, новизни товарів і послуг.
Ринок надає підприємствам, суб'єктам відносин дисципліни праці свободу дій і здійснює відбір не тільки найефективніших технологій і організаційних систем, форм власності й форм господарювання, але й найдисциплінованіших роботодавців і робітників, які ефективно працюють. Оцінки формам власності й формам господарювання, роботодавцям і робітниками виставляє ринок, а не міністерства, відомства, політичні організації. Причому «двієчники» вилучаються з економічних відносин, відносин дисципліни праці незалежно від споріднених, дружніх, «товарно-грошових» зв'язків, анкетних даних та ідеологічної зрілості.
Попит на робочу силу пред'являють суб'єкти господарювання, які одержують свободу підприємництва і зацікавлені купити на ринку товар – робочу силу найвищої якості. Саме роботодавці, особливо приватного сектора, найзацікавленіша сторона підвищення трудової дисципліни, повного, інтенсивного і якісного використання робочого часу. Не тільки зацікавлена, але й відповідальна за його втрати своєю власністю, місцем в ієрархії управління, соціально-економічним благополуччям.
Працівники, пропонуючи свій товар, особисто вільні в розпорядженні своєї робочою силою й повинні самі визначати, як її використовувати: продавати або не продавати (мати свою справу), а якщо продавати, то кому (ринок покупців не монополізований) і на яких умовах.
Вони учасники, суб'єкти договору. І від того, наскільки хороший, якісний, привабливий для покупця їх товар – робоча сила, і наскільки сильними учасниками (суб'єктами) договору вони будуть, залежить їх добробут.
Це створює в працівників зацікавленість у розвитку розумових і фізичних здібностей, професійної майстерності, дисциплінованості, організованості, відповідальності, працьовитості, трудової й творчої активності, заповзятливості та ініціативи в економії робочого часу. Це створює стимул відстоювання своїх трудових, громадянських, політичних прав, а значить, і стимул розвитку демократії, у тому числі й виробничої.
Ринок праці передбачає нерівність у становищі працівників, ієрархію, побудовану на відмінності розумових і фізичних здібностей і, як наслідок, результатів праці. Цей природно-історичний принцип (люди рівні лише перед Богом і перед смертю) не може бути скасований жодною суспільною системою.
Ефективно діюча конкуренція
У центрі наукових робіт лауреата Нобелівської премії В.Ойкена (1891 – 1950 рр.) знаходилася проблема взаємозв'язків різних порядків, так звана інтердекенденція порядків. Він розробив проект ефективного громадянського порядку, що функціонує і головне місце в якому повинен займати конкурентний порядок.
На ринку праці конкурують не тільки один з одним, але й між собою покупці й продавці робочої сили. Покупці (роботодавці) конкурують між собою за фізично досконалу, психологічно здорову, інтелектуально розвинену робочу силу, за все більш повно, інтенсивно і якісно використовувати робочий час, досягати кращих (кількісних і якісних) результатів виробництва. Конкурують між собою й продавці робочої сили. За наявності безробіття, коли пропозиція товарів перевищує попит, працівники прагнуть знайти вільні робочі місця, закріпити своє положення на ринку праці. Конкуренція за робоче місце спонукає їх підвищувати якість робочої сили й постійно підтримувати кваліфікацію й професійну майстерність заради збереження робочого місця або, за необхідності, успішно конкурувати за нову роботу. Конкурентоспроможність стає однією з провідних якостей не тільки для робітників, але й для керівників, фахівців, службовців. Кожний отримує для себе основні вигоди не стільки з приналежності до стану, касти, скільки з розумового й фізичного потенціалу, професійної майстерності. Угору вибираються розумні, талановиті, знаючі, у найгіршому разі – найризиковіші.
Вільна ринкова конкуренція сприяє утворенню середнього класу – основи економічної стабільності й розвитку, носія державної ідеї, демократичних починань, духовності й культури, реалізатора наукових ідей, головної рушійної сили інноваційного розвитку, заповзятого прихильника стабільності і єдності суспільства. Це видно на прикладі будь-якої країни, яка динамічно розвивається.
Ринок праці передбачає свободу, змагання й об'єктивно вимагає від кожного працівника відповідальності за якість товару, що продається. Висока якість робочої сили значно полегшує доступ до соціальних вигод – матеріального достатку, духовного комфорту, престижу, влади, привілеїв.
Дозволяючи працівнику вільно продавати свою робочу силу, ринок дає йому можливість вимагати повну плату за рівень розвитку розумових і фізичних здібностей, талант, кваліфікацію, дисциплінованість, працьовитість, відповідальність. Купуючи робочу силу за ціною попиту, ринок перешкоджає можливості одержувати за працю більше, ніж вона того коштує, одержувати незароблену заробітну плату. Тому ринок праці є єдиний справжній цінитель робочої сили, що формує, виявляє природну ціну праці, а, отже, і ціну людини – працівника як носія робочої сили.
Реалізована Л. Ерхардом на практиці модель соціального ринкового господарства, де послідовна державна конкурентна політика повинна запобігати утворенню монополій на ринку й таким чином зменшувати залежність окремих індивідуумів від певних груп, які мають економічну й політичну владу. Прихильники вільної, соціально орієнтованої ринкової системи визнають лише такий економічний порядок, який гарантує достатній ступінь індивідуальної свободи, даючи стимули для розвитку особистої ініціативи й особистої відповідальності.
Принцип відповідальності за будь-які види діяльності й гарантія відшкодування збитку, умисне або по необережності завданому іншим підприємцям. Він містить набір правил, котрі встановлюють, у якому обсязі повинні нести відповідальність за результати своєї діяльності окремі підприємці, що ухвалюють самостійні рішення, або в якому обсязі вони повинні покривати ті або інші сукупні витрати, які виникають унаслідок їх рішень, в інших окремих підприємців.
Наявність сильної демократичної держави
Ринок необхідний. Проте складна система соціально-економічних перетворень не може покладатися виключно на «невидиму руку» ринку, ринковий механізм. Згідно з висновками кейнсіанської теорії фундаментальним є положення про те, що ринкова система на певному етапі свого розвитку (світова економічна криза 1929-1933 рр.) не може вважатися саморегульованою. Щоб «невидима рука» діяла динамічно й ефективно, ринок повинен цілеспрямовано регулюватися, коректуватися державою, що обмежує формальний і неформальний тіньовий сектор економіки, пожадливість підприємств-монополістів, авантюри банкірів і фінансових посередників, егоїзм торгівців.
Доведено, що для економіки перехідного періоду ефективнішою є кейнсіанська концепція антициклічного впливу через регулювання цін і доходів, стабілізацію сукупного попиту методами фіскальної й монетарної політики, регулювання рівня зайнятості й т.д.
Надання свободи суб'єктам дисципліни праці повинне бути взаємозв'язане з посиленням їх відповідальності, посиленням ролі державного регулювання їх соціально-трудових відносин. Держава не утискує відношення між суб'єктами дисципліни праці, але стежить за дотриманням усіма учасниками «правил гри». Виходячи із ситуації на ринку, держава регулює відносини суб'єктів дисципліни праці розгалуженою системою прямих і непрямих заходів, включаючи й заходи індикативного планування. Саме через комплекс регуляторів вона добивається відносно стабільної рівноваги ринкових сил без придушення їх самоналагоджування й саморуху, все більш повного, інтенсивного і якісного використовування робочого часу. Це соціально-економічні, організаційно-правові заходи й інститути, що упорядковують і регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами трудової дисципліни.
Завданням сильної демократичної держави є створення й підтримка загальних, рамкових умов ефективної економічної діяльності, забезпечення соціальної захищеності й добробуту більшості працездатних членів суспільства. Через спеціальні заходи соціальної політики й політики повної зайнятості в соціальному ринковому господарстві забезпечується вирівнювання стартових можливостей, чим полегшується «вхід» на ринок для тих членів суспільства, які через об'єктивні причини потребують такої підтримки (особи, що тривалий час не мають робочого місця або ті, які втратили годувальника, інваліди, матері-одиначки та ін.).