Фінансове забезпечення галузі охорони здоров’я в Україні та зарубіжних країнах
Фінансове забезпечення є одним із основних чинників, що впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність галузі. Кожна країна прагне удосконалити існуючу систему охорони здоров’я шляхом перетворень, які б сприяли збереженню та зміцненню здоров’я населення, підвищенню ефективності діяльності лікувально-профілактичних закладів.
За визначенням ВООЗ, сучасна система охорони здоров’я має сприяти доступності медичних послуг, характеризуватися високою якістю медичних послуг та забезпечувати максимально можливі результати для здоров’я на популяційному рівні. У такому аспекті фінансове забезпечення охорони здоров’я виступає як метод фінансового механізму, що визначає принципи, джерела й форми фінансування суб’єктів господарювання, діяльність яких спрямована на охорону, збереження та зміцнення здоров’я.
Нині існує три моделі організації фінансового забезпечення охорони здоров’я, а саме: приватна, страхова та бюджетна.
В Україні діє бюджетна модель охорони здоров’я. Це пояснюється тим, що основну роль у фінансовому забезпеченні відіграють кошти державного (14-28%) та місцевого (71-85%) бюджетів, а кошти, отримані з інших джерел, характеризуються як додаткові фінансові ресурси.
Фінансування вітчизняної галузі охорони здоров’я відзначається нестачею державних коштів, що веде до зменшення обсягів безоплатної медичної допомоги. Дефіцит фінансування не дозволяє здійснювати своєчасне оновлення морально і фізично застарілого обладнання, заробітна плата медичних працівників залишається низькою та не залежить від обсягу й якості наданих медичних послуг. Однією з важливих проблем фінансування охорони здоров’я є структура організації медичної галузі, яка потребує докорінної перебудови, що дозволить ефективніше використовувати ресурси.
Стосовно фінансування сфери охорони здоров’я у розвинених країнах, то воно визначається насамперед такими важливими чинниками, як: роль держави у процесі фінансування охорони здоров’я; джерела фінансування охорони здоров’я; рівень життя населення країни; фінансова система країни тощо.
Враховуючи вищенаведені чинники, приділимо увагу базовим моделям фінансування галузі охорони здоров’я.
Державна медицина з бюджетною системою фінансування, що ґрунтується на бевериджевській концепції (у країнах колишнього СРСР називалася моделлю Семашко), фінансується переважно з бюджетних джерел за рахунок податків, які надходять від підприємств і населення. Населення країни отримує медичні послуги безкоштовно, проте платним залишається невеликий набір певних медичних послуг. У цій моделі держава перебуває у статусі постачальника та покупця медичних послуг, роль ринку є другорядною. До позитивних ознак цієї моделі можна віднести централізоване фінансування, яке забезпечує близько 90 % від усіх видатків на охорону здоров’я та стримує зростання вартості лікування. Недоліками є зниження якості медичних послуг і відсутність контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я збоку споживачів. Цією моделлю користуються такі країни, як Великобританія, Данія, Португалія, Італія, Греція, Іспанія та інших країнах.
Система громадського фонду охорони здоров’я (Бісмаркова концепція) ґрунтується на принципах соціального страхування. Галузь охорони здоров’я фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, найманих робітників і субсидій держави. Медичні послуги оплачуються зарахунок внесків у фонд охорони здоров’я. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє у межах законодавства. У цій моделі держава відіграє роль гаранта у задоволенні суспільно необхідних потреб у медичній допомозі усіх громадян незалежно від рівня доходів. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає у Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії та інших країнах.
Приватно-підприємницька модель передбачає, що провідне місце на ринку медичних послуг посідають приватні страхові компанії. Недоліком платної моделі охорони здоров’я є нерегульований ринок медичних послуг і відповідно держава не може впливати на сферу охорони здоров’я. Така система діє у США, Південній Кореї та інших країнах.
Еволюційний розвиток більшості національних європейських систем охорони здоров’я відбувається в напрямі послаблення державних функцій забезпечення медичного обслуговування, впровадження діяльності нових соціальних інститутів, які здійснюють організацію та управління споживанням медичної допомоги та медичних послуг.
Таким чином, удосконалення вітчизняної системи охорони здоров’я з врахуванням зарубіжного досвіду на основі фінансового забезпечення для переходу на диференційовану багаторівневу систему медичного забезпечення, сприятиме оптимальнішому використанню наявних кадрових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів, водночас забезпечуючи доступність та якість медичної допомоги, підвищення соціальної і економічної системи охорони здоров’я на місцевому, регіональному та державному рівнях.
Джерело: Сіташ Т.Д. «Фінансове забезпечення галузі охорони здоров’я в Україні та зарубіжних країнах»