Діяльність та її психологічна структура. Види діяльності

Чому діяльність розглядається як категорія психологічної науки?

Цілісна діяльність суб’єкта в різних формах та видах – одна з основних категорій психологічної науки. Основною, генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності. Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Розрізняють три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен з них визначається своїми мотивами, цілями й засобами.

У грі приваблює сам процес, домінуюче значення має «виконання» певних ігрових ролей.

Головна мета навчання – засвоєння знань, навичок, вмінь, підготовка до трудової діяльності.

Праця пов’язана із свідомою діяльністю людини, спрямованою на створення матеріальних і духовних цінностей.

Основні компоненти структури діяльності:

• процеси діяльності;
• засоби діяльності;
• види діяльності;
• елементи діяльності;
• спонукання до діяльності.

Які існують процеси діяльності?

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої.

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні. Інтеріоризація веде до створення образу дійсності.

Екстеріоризація – перехід внутрішніх актів у зовнішній план, у конкретні зовнішні реакції, в дії людини. Екстеріоризація веде до упредметнення образу.

Чому філогенез та онтогенез розглядаються як форми розвитку?

Діяльність суб’єкта слід розглядувати у процесі філогенетичного та онтогенетичного розвитку.

Філогенез – означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя.

Онтогенез – індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження і до кінця життя.

Чому дія та операція визначаються як елементи діяльності?

Дія – основний елемент у структурі діяльності. Суб’єкта спонукає до дії певний мотив (або сукупність мотивів). Кожна дія спрямована на досягнення певної мети суб’єкта. Предмет дії може бути матеріальним або ідеальним.

Операція – сукупність дій, спрямованих на розв’язання завдання. Наприклад, щоб переставити стілець, треба: підняти його, перейти з ним в інше місце, опустити.

Що таке потреба і мотив діяльності?

Потреба – необхідність у чомусь. Бувають як реальні так і ілюзорні.

Мотив – спонукальна причина дії чи вчинків людини (те, що штовхає до дії). Основою мотивів є потреби.

Цілі й мотиви не тотожні, хоч інколи збігаються. (Скажімо, учень розв’язує задачу, бо хоче оволодіти певними навичками, вміннями).

Чим одночасно може бути ціль?

Ціль (мета) – ідеальне уявлення результату, що його належить досягти завдяки діяльності.

Ціль одночасно є:

• наперед визначеним ідеалом;
• внутрішнім спонукальним мотивом діяльності;
• здобутим результатом на кінцевому відрізку діяльності.

Які існують засоби діяльності?

До засобів діяльності відносять:

• суб’єкт діяльності,
• процес діяльності,
• предмет діяльності (матеріальний чи ідеальний – пізнавальні або комунікативні дії),
• умови діяльності,
• продукт діяльності (матеріальний чи ідеальний).

На що вказує ігрова поведінка у тварин?

Ігрову поведінку тварин (вовтуження, імітація бійок, бігання тощо) можна розглядати як реалізацію потреби організму в активності, розрядці в накопиченої енергії. Спостереження показують, що деякі форми гри належать до вроджених мисливських інстинктів, інші виникають від наслідування поведінки дорослих тварин, ще інші винаходять самі тварини у процесі адаптації до навколишнього середовища.

У дорослих тварин ці дії служать для добування їжі, порятунку від небезпеки тощо. У дітлахів вони відірвані від реальних біологічних цілей.

Які виділяють етапи ігрової поведінки та ігрової діяльності у дітей?

Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою життєдіяльності. Вона пов’язана з функціональним задоволенням. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

На першому етапі дитина, граючи, використовує іграшки та інші предмети-знаряддя. Ставлення до іграшки як до зображення «справжньої» речі з’являється у дитини завдяки введеню в ігрову діяльність слова.

Приблизно з середини третього року, коли виникає протиставлення своїх дій чужим (вирізняється «Я»), виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих (мама, вихователька, водій), потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми (війна, парламент).

Наступний етап – ігри за правилами, у яких риси поведінки дітей отримують подальший розвиток. Гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).

Чи розглядається гра як вид діяльності у дорослих людей?

Часто у ділових іграх беруть участь дорослі, відшліфовуючи певні вміння і навички, скажімо в технологічному чи організаційному управлінні.

Багато спортивних змагань відбувається у вигляді ігор (футбол, хокей, волейбол тощо). Для фахівців такі ігри можуть бути водночас і професійною діяльністю, і виступати як аматорство.

Як можна охарактеризувати два протилежних, але внутрішньо зв’язаних процесів навчання?

Процес навчання – спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Викладання та учіння являють собою два аспекти того процесу і нерозривно пов’язаних між собою.

Викладання – цілеспрямований вид діяльності, у процесі якого частка певної науково-практичної інформації в педагогічно опрацьованій формі викладачем (організатором педагогічного процесу) передається студентам/учням.

Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі/студенту певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно набувати нових знань та досвіду.

Зміст викладання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства, методи і форми – віковими та індивідуальними відмінностями учнів, потребами суспільства і школи передати своїм вихованцям максимум знань і вмінь із мінімальними затратами і в історично короткі строки.

Учіння – процес цілеспрямованого засвоєння знань, навичок, умінь та соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

Учіння виступає у формі інтелектуальних дій студента/учня (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, власні спостереження та експерименти, розв’язання різних навчальних задач тощо), а також у формі фізичних дій (уроки праці, робота в майстернях, посильна робота в промисловості чи сільському господарстві).

Кінцевою метою учіння є:

• міцне засвоєння знань,
• вироблення практичних умінь,
• доведення навичок до автоматизму їх виконання.

Що таке знання?

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини.

Знання (які бувають теоретичні і емпіричні) фіксують результати пізнавальної діяльності і виражаються у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Знання матеріалізуються у певні технічні пристрої, технологічні процеси тощо, перетворюються на переконання і є керівництвом для практичних дій.

Як виробляються навички і яка функція свідомості при цьому?

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

На етапі вироблення навички свідомість включається, а під час засвоєння функціонування відбувається вже без істотної її участі. Навичка виробляється на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, завдяки цілеспрямованим планомірним вправленням, а відтак – утворюються необхідні стимульно-реактивні зв’язки.

Які бувають навички за своєю психічною структурою?

Розрізняють:

• рухові,
• сенсорні,
• перцептивні,
• мовні навички,
• навички мислення.

Навички є необхідним компонентом уміння.

Що таке уміння і його сутність?

Уміння – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний використовувати наявні знання і навички для вибору і здійснення способу дій відповідно до поставленої мети.

Сутність вміння полягає у готовність до продуктивного виконання значною мірою нових завдань.

Що таке сформоване уміння?

Сформоване вміння може стати властивістю особистості та умовою набуття нових знань, умінь і навичок, тобто показником інтелектуального розвитку особистості.

У чому виявляється і чим визначається узагальненість умінь?

Узагальненість умінь виявляється у способах діяльності (навчальної, трудової, професійної) та визначається перенесенням способів дій під час виконання подібних чи різних видів діяльності.

Що таке управління процесом навчання?

Управління процесом навчання має дві складові: управління викладанням і управління учінням.

Що таке управління процесом викладання?

Управління викладанням включає:

• організацію викладачем самого себе до подання необхідного матеріалу;
• організацію заняття;
• скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у процесі учіння.

Під час організації викладача до проведення заняття існують такі основні моменти:

• підбір літератури і вибір наукового матеріалу, представленого в найдоступнішій і найлаконічнішій формі;
• структурування навчального матеріалу за найоптимальнішою концепцією;
• включення в концепцію прикладів із практики і «моментів розрядки», тобто психологічного розвантаження;
• підбір допоміжних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо);
• викладач ставить себе на місце учня, який буде сприймати цей матеріал;
• окрім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує чи повинен бути експромт викладача.

Що таке управління учінням?

Управління учінням має два «боки медалі»:

• управління з боку викладача і
• самоуправління самого учня чи студента.

Маючи певні рекомендації чи алгоритм засвоєння знань, студент користується ними відповідно свого індивідуального стилю діяльності.

Що таке праця як вид діяльності людини?

Праця – цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, унаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина.

Процес праці складається з:

• трудової діяльності,
• предмета праці (над чим працюють),
• знарядь праці (чим працюють).

Під час праці людина самоутверджується, реалізує свій потенціал, вступає у виробничі та міжособистісні відносини.

Праця потребує всебічної відображально-регулятивної діяльності – уваги й терпіння, вміння планувати і передбачувати, аналізувати і узагальнювати, формувати мету і послідовно її досягати, усвідомлювати процес і результати праці.

Наукова організація праці (НОП) передбачає оптимізацію взаємодії людини і машини в рамках антропотехнічного комплексу, а також соціально-психологічну регуляцію трудових відносин (праця за договорами, контрактами; начальник – підлеглий тощо).

Що таке репродуктивна, продуктивна і творча праця?

Працю у психології розглядають як репродуктивну, продуктивну та творчу під кутом зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів.

За репродуктивної праці не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме.

Продуктивна праця (праця за алгоритмом) як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь (складніші механізми) мислення та якісніший результат.

Творча праця – це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. У даному випадку «підключено» найскладніші механізми мислення. Усі досягнення цивілізації – результат творчої праці.

Що таке спілкування як вид діяльності?

Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності та криє в собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини.

У спілкування розрізняють такі взаємопов’язані аспекти:

• перцептивний (передбачає взаємосприйняття і взаємопоразуміння партнерів);
• комунікативний (полягає в обміні інформацією);
• інтерактивний (полягає в обміні діями).