Платоспроможний попит
Платоспроможний попит – це форма вияву потреб, забезпечених грошима, що їх покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги. Структура платоспроможного попиту – платоспроможна потреба суб’єктів ринку: індивідів, підприємств, організацій, держави, наднаціональних органів.
В узагальненому вигляді розрізняють платоспроможний попит населення (особистий, індивідуальний) і виробничий. Об’єкти платоспроможного попиту населення – товари й послуги широкого вжитку і споживання; виробничого платоспроможного попиту – засоби виробництва, патенти, ліцензії, ноу-хау та ін.
Щодо структури ринків розрізняють платоспроможний попит на товари фінансового ринку (гроші, боргові зобов’язання, цінні папери тощо); ринку робочої сили; засобів виробництва; предметів споживання; послуг; нерухомості; інтелектуальної власності; на товари валютного ринку (іноземних валют і платіжних документів – чеків, векселів, акредитивів та ін.); ринку ресурсів, ринку інформації та ін. Платоспроможний попит також розглядають на місцевому, регіональному, національному і міжнародному ринках. За матеріально-речовим змістом платоспроможний попит складається зі споживчого та інвестиційного.
Щодо вартісного змісту платоспроможний попит може не збігатися з розмірами доходів населення – бути більшим чи меншим залежно від частини доходу, що вилучається з обігу й перетворюється на заощадження, або навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного платоспроможного попиту. Виникає платоспроможний попит із зародженням товарно-грошових відносин і розвивається в тісній взаємодії з їх еволюцією. Його межі розширюються і стають всеосяжними у процесі перетворення робочої сили на товар, розвитку послуг (у т.ч. інженерно-консалтингових).
Платоспроможний попит є лише частиною (хоч і найважливішою) потреб суспільства, оскільки частина населення, окремі суб’єкти ринку можуть мати потреби в товарах і послугах, але не мають грошей, тому ці потреби до сукупного платоспроможного попиту не включають.
Платоспроможний попит залежить від ступеня розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обсягів і структури суспільного продукту, розмірів національного доходу та характеру його розподілу. Сильна майнова диференціація суспільства, несправедливий характер розподілу національного доходу значно звужують сукупний платоспроможний попит. Англійський економіст А. Пігу зазначав, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут (а отже, і сукупний платоспроможний попит), оскільки сума задоволення других зросте більше, ніж зменшиться сума задоволення перших. Платоспроможний попит залежить і від системи оподаткування, рівня цін, відсотків на заощадження, стабільності грошової одиниці, розміру нагромадження та інших факторів. У розвинутих країнах переважна більшість населення забезпечена товарами широкого вжитку і тривалого користування (холодильниками, телевізорами, автомобілями та ін.).
У колишньому СРСР платоспроможний попит перевищував пропозицію товарів і послуг, тому значна його частина не була задоволеною. В Україні протягом 1991-99 за глибокої економічної кризи, що супроводжувалася гіперінфляцією, відбувалася різка диференціація суспільства на багатих і бідних, внаслідок чого переважна більшість населення опинилася на межі виживання. За офіційними даними, в Україні у 2000 до категорії бідних належало 28% населення, питома вага вартості харчування в структурі витрат за 1991-2000 збільшилася з 32,8 до 64%, енергетична цінність раціону скоротилася з 3597 до 2505 ккал (а для 10 млн. осіб є нижчою за 2100 ккал), середня вартість харчування 10 млн. осіб – менше 50 грн. на місяць. Внаслідок цього, а також високих комунальних платежів, масового безробіття платоспроможний попит значно скоротився, що призводить до істотного звуження попиту на засоби виробництва (свідченням цього є значні обсяги нереалізованої продукції машинобудування). Частка внутрішнього ринку в Україні, за офіційними даними, скоротилася з 74% ВВП у 1993 до 40% у 2000.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.