Науково-інформаційна безпека

Науково-інформаційна безпека – наявність економічного суверенітету держави у сфері науки та інформаційного простору. Зворотним боком наукова-інформаційної безпеки є економічна небезпека, яка виникає внаслідок зростаючого відставання від розвинутих країн світу у сфері науки та інформації, поступової втрати інформаційного простору. Така небезпека е наслідком втрати насамперед наукової незалежності держави, тобто втрати наявних у неї передових позицій хоч би у декількох пріоритетних галузях світової науки та здатності їх утримувати, а також втрати висококваліфікованих учених, у здатності народу і насамперед інтелігенції засвоювати нові знання, технічні новації, впроваджувати наукові винаходи у виробництво тощо. Вона загрожує більшості країн світу, які значно відстали за своїм економічним потенціалом від небагатьох наймогутніших держав планети.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х XX ст. за низкою кількісних показників (кількість кандидатів і докторів, наукових установ, обсяг витрат на розвиток науки тощо) Україна входила до першої десятки країн світу. За даними ЮНЕСКО, її інженерно-науковий потенціал в цей період становив 6,5% світового інженерно-технічного потенціалу. В наступні роки ситуація в цій сфері значно погіршилася. За 1991–98 більше як удвічі скоротилася мережа проектних і науково-дослідних організацій, приблизно на 50% – кількість наукових працівників понад 3 тис. кандидатів і докторів наук виїхали за кордон, питома вага бюджетних асигнувань на науку знизилася з 3% у 1990 до 0,4% у 1999. Виявом руйнування наукового потенціалу є й те, що нові ідеї, найкращі технологічні знання, майже завершені перспективні розробки скуповують іноземні фірми за низькими цінами, не створено жодного сучасного наукового або технологічного парку тощо. Головна причина такого стану речей, крім кризових явищ в економіці, – відсутність науково обґрунтованої політики у цій сфері та адекватної їй системи державного регулювання за допомогою фінансово-кредитних, податкових та інших важелів. Тому для забезпечення наукової безпеки необхідно виробити таку політику, забезпечити державну підтримку та регулювання найважливіших національних програм проектів (залежно від пріоритетного розвитку окремих галузей, проведення структурної перебудови), створити сприятливі умови для інвестування, розвивати адекватну наукову інфраструктуру, органічно поєднувати проведення фундаментальних наукових досліджень з дослідно-конструкторськими розробками новітніх зразків техніки конкурентоспроможних товарів тощо. Матеріальною основою цих процесів є істотне збільшення державних витрат на розвиток науки. В організаційному плані – це створення при Кабінеті Міністрів України національної ради з науково-технічної політики, рекомендації якої реалізовувалися б відповідними установами, здійснення ефективного контролю за витратами державних коштів, сприяння розвиткові науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок крупними компаніями, дрібними венчурними підприємствами. Не менш важливе налагодження роботи патентної служби України, переведення під патентний захист держави численних авторських свідоцтв з колишнього СРСР (за роки незалежності під патентний захист України було переведено приблизно 5% авторських свідоцтв), розвиток таких видів промислової кооперації, за які в обмін на дефіцитні сировинні ресурси (з їх глибокою переробкою). Україна могла б отримувати наукомісткі та ресурсозберігаючі технології Найновішою формою незалежності в межах технологічного способу виробництва є інформаційна незалежність – здатність держави на основі інформаційних технологій (сучасних «інтелектуальних» суперкомп'ютерів найновіших поколінь, найсучасніших систем зв'язку) забезпечити організаціям, кожній особі отримання будь-якої інформації накопиченої людством, а також контролювати інформаційний простір в інтересах народу Україна значно відстає в розробці новітніх суперкомп'ютерів, іншої інформаційної технології від розвинутих країн світу. Водночас в Україні в 90-х посилювався процес монополізації інформаційного простору, що все більше унеможливлює отримання правдивої інформації населенням, істотно гальмує процес формування демократичної держави. Ще одним аспектом інформаційної незалежності є випуск книг, газет, журналів українською мовою на території України, питома вага російських видань, що реалізуються на її внутрішньому ринку, ідеологічна спрямованість інформації, що міститься у цих виданнях, ступінь насиченості українських телеканалів передачами іноземних компаній, в яких пропагується культ насильства. Так, за результатами досліджень американських учених, що проводилися впродовж восьми років, злочинність в Україні приблизно на 30% спричинена постійною демонстрацією на каналах телебачення художніх фільмів відповідного змісту. Загалом понад 30% інформаційного простору наприкінці 90-х XX ст. належало іноземним компаніям, що істотно послаблювало економічний суверенітет країни.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.