Крупне підприємство
Крупне підприємство – це підприємство, яке виробляє значні обсяги продукції галузі, на якому зосереджено основну масу капіталу та зайнятих, здійснюються значні обсяги науково-дослідних робіт та ін. Поява крупних підприємств зумовлена дією законів конкуренції, концентрації виробництва, усуспільнення виробництва і праці, зростання продуктивності праці та ін. Зростання крупних підприємств визначається насамперед техніко-економічними закономірностями виробництва, оскільки із збільшенням розмірів підприємств зменшуються витрати на одиницю створеної продукції, зростає їх рентабельність. Тому в США у повоєнний період мінімальні розміри оптимальних підприємств в автомобільній промисловості зросли приблизно у 3,5-4 рази, в нафтопереробній – у 2, в чорній металургії – у 1,5-2 рази.
Основними критеріями характеристики крупних підприємств є:
- розмір основного капіталу;
- обсяг виготовленої продукції;
- кількість працівників;
- обсяг комерційного обороту;
- розміри витрат на науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР);
- розміри привласнюваних прибутків.
Додаткові критерії – особливості управління крупними підприємствами, кількість акціонерів, сфера його діяльності. У західній економічній літературі до важливих критеріїв відносять також репутацію підприємства (його становище в конкретній галузі економіки).
Зміст поняття «крупні підприємства» неоднаковий у різних сферах і галузях економіки в різних країнах. У США до дрібних капіталістичних підприємств відносять ті, що мають активи капіталу до 1 млн. дол., з кількістю працюючих до 100 осіб. У сфері торгівлі, послуг, житлового будівництва – фірми з капіталом до 300 тис. дол., з кількістю зайнятих до 20 осіб. В Японії до крупних підприємств в обробній промисловості належать фірми з активами до 150 тис. дол., кількістю працюючих до 300 осіб. Американські корпорації з кількістю зайнятих до 500 осіб відносять до середніх підприємств, понад 500 – до крупних підприємств. У США та Франції підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб становили в середині 90-х приблизно 0,5% і 0,1% відповідно, але вони виробляли до 37% і 42% всієї промислової продукції.
Важливий показник крупних підприємств в умовах НТР – витрати на НДДКР. Так, у США 100 наймогутніших промислових корпорацій витрачають на такі цілі до 80% від загальних витрат. У ФРН частка лише 10 найбільших промислових концернів у витратах на НДДКР становить 45%, а в обсязі продукції та зайнятості – 18%. У 1990-х рр.. 100 найбільших корпорацій Америки витрачали на розвиток науки 56,4 млрд. дол. (понад 11 тис. дол. на одного зайнятого).
Масштаби розвитку крупних підприємств у процесі еволюції економічної системи змінюються. У США на початку XX ст. до найкрупніших відносили підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше, а наприкінці XX ст. вони належали до дрібних. Мінімальний розмір обігу з продажу промислових корпорацій, які в 1994 увійшли до переліку 500 наймогутніших, перевищив 1 млрд. дол. У таких галузях США, як транспортне машинобудування, металургія, електромашинобудування та інших, домінують крупні підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб., у швейній, текстильній, харчовій та інших – середні підприємства, в деревообробній, поліграфічній – дрібні капіталістичні підприємства. Розміри оптимальних підприємств, на яких із їх зростанням знижуються витрати виробництва на одиницю виробленої продукції, залежать від їх галузевої належності. В одних галузях уповільнення процесу економії на масштабах виробництва виявляється на рівні крупних, у других – на рівні середніх, у третіх – дрібних. В останньому випадку до таких галузей належить сільське господарство.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.