Грошова школа

Грошова школа – напрям в англійській політичній економії XIX ст., згідно з яким жорстка регламентація банкнотної емісії дає змогу регулювати купівельну спроможність грошей і запобігає економічним кризам. Представники грошової школи – Г. Норман, Х. Клей, С. Оверстон (банкір Ллойд) та інші виражали інтереси банківського прошарку. Виходили з передумов кількісної грошової теорії підвищення або зниження вартості грошей не може бути значним із знеціненням їх невигідно купувати товари на внутрішньому ринку, тому гроші вивозитимуть для закупівлі товарів за кордоном, внаслідок чого їхня кількість в країні зменшиться, а вартість зросте. З підвищенням вартості грошей і зниженням цін відбувається зворотний процес. Отже, вивезення золота – наслідок його знецінення, а ввезення – подорожчання.

Грошова школа взяла висновки кількісної теорії за основний принцип забезпечення стійкості банкнотного обігу. Оскільки вивезення золота є наслідком його знецінення, зумовленого збільшенням кількості грошей в обігу, то кожному скороченню золотих запасів центрального банку повинно відповідати вилучення з обігу такої ж кількості банкнот, а ввезення золота має супроводжуватися відповідним впровадженням банкнот в обіг. Тому банкнотна емісія, що перевищує рівень, нижче якого грошовий обіг не може знизитися, повинна повністю забезпечуватися золотими запасами центрального банку. Таким регулюванням банкнотної емісії центральний банк, на думку представників грошової школи, може впливати на загальну кількість золотих грошей і банкнот, а отже, й на рівень товарних цін. Згідно з грошовою школою, золото, що ввозиться до країни, має надходити в обіг, збільшувати грошову масу та сприяти підвищенню товарних цін. Прихильники цієї теорії зводили причини циклічних коливань у розвитку економіки до коливань кількості грошей в обігу, вважали, що економічних криз можна уникнути, впроваджуючи банкноти на суму, що дорівнює золотому запасу емісійного банку, були переконані, що зростанню товарних цін та знеціненню грошей можна запобігти, зменшуючи металевий резерв емісійного банку. Реалізація основних ідей грошової школи була покладена в основу акта Піля (1844), прийнятого парламентом, який регламентував основи банкнотної емісії та обмежував її жорсткими нормами металевого забезпечення. Випуск банкнот у кращі автоматично регулювався розмірами золотого запасу Банку Англії, емісія банкнот, забезпечених державними цінними паперами, могла проводитися в межах 14 млн. фунтів стерлінгів, будь-яка інша емісія понад визначену суму мала бути забезпечена золотом, тобі о вперше встановлювалося регулювання фідуциарної (не забезпеченої золотом) емісії. Банк Англії був поділений на два департаменти – емісійний та банківський. Банкноти, які випускав емісійний департамент, передавалися банківському, який використовував їх для обліку векселів та надання позик. Емісійний департамент розмінював банкноти на золото за поданням. Акт передбачав зосередження все більшої частки банкнотної емісії в Банку Англії та обмеження емісійного права інших банків. Все це спричинило грошовий голод, нестачу грошей в обігу, кризи надвиробництва та виснаження резервів банкнот у банківському департаменті. Тричі (1847, 1857 та 1866) призупиняли дію цього акта. Незважаючи на певну вразливість, практична реалізація ідей грошової школи у вигляді акта Піля започаткувала англійську систему банкнотної емісії. Як і французька, німецька та американська, вона була прогресивним для свого часу законодавчим регулюванням грошового обігу в межах держави. Погляди грошової школи критикували представники банківської школи. Виступаючи проти законодавчих обмежень випуску банкнот вони виходили з того, що банкноти випускають через кредитування відповідно до потреб обігу в грошах, вони регулярно повертаються в емісійні банки через повернення позик і тому їхня кількість не може перевищувати потреб обігу в грошах. Отже, якщо банкноти випускаються через облік векселів, то їхня кількість повинна повністю регулюватися потребами товарного обігу. Звідси висновок, що для забезпечення стійкого банкнотного обігу досить лише вексельного забезпечення. При цьому абсолютизувалася залежність цін грошей від грошей. Відомий “12-й принцип” Тука полягав у тому, що ціни товарів не залежать від кількості грошей, а навпаки, сума коштів обігу є наслідком цін. Гроші в цій схемі пасивні й не беруть участі у формуванні цін, що, у свою чергу, викривлювало роль грошей в економіці. Грошова школа переоцінювала значення кредитного характеру банкнотної емісії та недооцінювала роль розміну банкнот на золото. Ідеї грошової школи на сучасному етапі розвивають представники монетаризму. Вони поділяють думку прихильників грошової школи, що резервно-депозитне та грошово-депозитне співвідношення досить стійкі й передбачувані. Тому за допомогою контролю за грошовою базою (гроші в обігу плюс резерви) можна контролювати всю пропозицію грошей. Сучасні монетаристи критично ставляться до політики центрального банку, як свого часу й прихильники грошової школи. Вони так само стверджують, що непередбачені лаги між різними компонентами грошової маси, доходом та цінами підривають політику “точного настроювання”, отже, дискреційна грошова політика в кращому разі важко здійсненна, а в гіршому – дестабілізаційна, тому її слід замінити правилом стійкого зростання грошової маси.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.