Банківська монополія

Банківська монополія – об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки. Виникли наприкінці XIX – на початку XX ст. Внаслідок концентрації та централізації банківського капіталу банківські монополії зосередили у своїх руках більшу частину грошових капіталів, банківських операцій, посіли панівне становище на ринку позичкових капіталів. Концентрація і централізація банківського капіталу посилюється внаслідок монополізації капіталістичного виробництва оскільки із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси прибутків у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються у крупних банках. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах.

Отже, крупні банки – важливий фактор концентрації та централізації промислового капіталу. Розвиток та посилення ролі банківських монополій відбувалися в процесі конкурентної боротьби між банками, яка супроводжувалася злиттям і поглинанням банків, їх банкрутствами. У США в 1921-33 збанкрутувала понад 21 тис. банків, пере важно дрібних. Різке збільшення кількості поглинань банків відбулося наприкінці 70-х – у першій половині 80-х. Так, у США з 1978 по 1986 було «поглинуто» 2436 банків, а за період 1953-86 – понад 6 тис., з 1987 по 1994 збанкрутувало ще майже 1,1 тис. банків. Внаслідок цього кількість комерційних банків у США скоротилася з 30 тис. у 1921 до 13 тис. у 1995. Важливий засіб посилення монополізації банківського капіталу – розширення мережі філіалів, що дає змогу залучати нових вкладників та їхні капітали. Так, з 1947 по 1992 кількість філіалів зросла з 4,1 тис. до 55,8 тис. Чимало банків, що поглинаються крупними банківськими монополіями, перетворюються на їхні філіали. Банківське законодавство США забороняє відкриття відділень за межами штату, якщо в ньому розташована головна контора банку. Щоб обійти такі обмеження, банківські монополії створюють багатобанківські системи до яких входять системи ланцюгового зв'язку (контролюються окремими особами, які купують акції банків у певному районі) і холдинг-компанії. Останні є також формами централізації капіталу банківських монополій. Холдинг-компанії скуповують акції формально незалежних банків і підпорядковують їх впливовій банківської монополії. Наприкінці 90-х у США було майже 6,5 тис. цих компаній, вони контролювали до 93% всіх банківських активів країни. Прихованою формою монополізації банківського капіталу є встановлення кореспондентських відносин, тобто договірних відносин між банками з метою спільного виконання банківських операцій. Внаслідок монополізації банківського капіталу частка 10 наймогутніших банків США в сукупних банківських активах країни зросла з 15% у 1940 до майже 40% у 1994. В Японії частка чотирьох наймогутніших банків у сукупних активах збільшилася за цей період з 30 до майже 50%. У 1994 наймогутшшим банком світу був японський банк «Фудзі бенк», активи якого становили 507,2 млрд. дол. Активи найкрупнішого банку США «Сітікорп оф Нью-Йорк» становили в цей період 216,6 млрд. дол. Транснаціональні банки (одна із форм банківської монополії) відкривають численні філіали за кордоном. Так, у США майже 160 банків наприкінці 80-х мали до 1000 філіалів за кордоном і контролювали банківські активи на суму майже 550 млрд. дол. проти 7 млрд. дол. у 1965. Водночас під контролем іноземних банків перебувало до 20%банківських активів США.

Банківські монополії існують у таких формах:

  • банківські картелі – угоди між крупними банками щодо здійснення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;
  • банківські синдикати, або консорціуми, – угоди між кількома великими банками про спільне проведення крупних прибуткових фінансових операцій переважно з метою випуску цінних паперів. Типовим є об'єднання в банківські консорціуми банків різних країн. Як правило, вони здійснюють середньотермінове кредитування. Значного розвитку набули з середини 60-х;
  • банківські трести – угоди між кількома крупними банками про об'єднання їх власності на капітал і спільного управління ним;
  • банківські концерни – угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольного пакета акцій їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, які контролюються одним акціонерним товариством, спеціально створеним для скуповування контрольних пакетів банківських акцій, – банківські холдинги.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.